Своїм корінням українська вишивка сягає давнини. Перші вишивки на території нашої держави з’явилися ще за часів Скіфів. Про давній орнамент розповідав арабський мандрівник у своїх описах русів, що датується Х століттям. На сьогодні вишивка – це не тільки оздоблення одягу, але й весільних рушників, покривал, фіранок тощо. Її активно використовують навіть при декорі будинку. Однак давайте повернемося у минуле й дослідимо те, якою була вишивка у північних регіонах Тернопільської області. Далі на ternopolyanka.
Особливості української вишивки
Українська вишивка – неповторна. Вона стала джерелом натхнення для багатьох світових дизайнерів. Варто зазначити, що більшість її мотивів було створено завдяки нашій матінці-природі. Серед найдавніших мотивів переважають геометричні візерунки та рослинний орнамент. Вишивка стала основним оздобленням одягу українців. Її художньо-стилістичні особливості дещо варіюються згідно етнографічних територій. Тернопільська вважається однією із найцікавіших і найгарніших серед усіх відомих вишивок. Особливо виділяється її славнозвісна Борщівська. Проте не менш цікавим для дослідження є вбрання північної території області ( Кременецький та Шумський райони).
Вони споконвіків належали до Волинського етнографічного регіону. Це відобразилося на місцевій говірці, традиціях та стилю вбрання, а також – вишивці. В оздобленні вбрання північних регіонів області простежується вплив народного мистецтва Волині.
Щоправда, зараз це важко помітити, адже починаючи з ХХ століття в регіоні народне вбрання почало виходити з ужитку. Лише до середини ХХ століття серед населення трималася традиція до носіння сорочок, камізельок і фартухів. У ті часи вишивка в Тернопільській області розпочинає втрачати свої певні риси та характерні особливості. Це не оминуло й північний район.
Українська сорочка та її оздоблення
Сорочка – невід’ємний елемент українського народного вбрання. Вона була її основою. Характеризувалася ця річ усталеним кроєм, який впродовж століть не змінювався та вишивкою, яку носили за певною системою. Крій залежав передусім від тканини та ширини лляного чи конопляного доморобного полотна. Мінімальні зміни вносилися за вподобанням або потребою власника сорочки. Сорочки найчастіше і найбільше вишивалися, адже була основою всього вбрання. На стиль вишивки та її художньо- стилістичні особливості вплинула Волинь і Полісся.
У Шумському районі оригінальним зразком є вишиті сорочки на домотканому конопляному полотні. Їх оздоблення є мінімальним, домінують теплі колорити. Основний орнамент виконанний у рослинно-геометризованій формі. У ХХ столітті в прикрашанні жіночих сорочок використовувався геометричний і рослинний орнамент. Що цікаво, до середини цього ж століття він став домінуючим.
У сорочці якнайпишніше прикрашали саме рукави. Така вишивка зазвичай розміщувалася у три яруси. Складні узори створювалися із простих, наприклад у геометричному орнаменті застосовували риски, стібки та різні види лінії, що увиразнювали вишивку, робили її більш складною. Щодо домінуючих мотивів, то тут переважали ромби, хрести й квадрат. Однак з усіх мотивів найчастіше використовували саме ромб. Він мав декілька виглядів, а місцеві жителі цей орнамент трактували по-різному. Ромбові елементи дуже часто використовували у оздоблені одягу саме в Кременецькому районі. Його поєднували ще з елементами рослинного орнаменту.
Щодо рослинних орнаментів, то ними також полюбляли оздоблювати свої сорочки мешканці північних районів. У цій місцевості переважають рослинні мотиви троянди, калини, винограду тощо. Розміщували їх зазвичай у два яруси. Популярним є також мотив дерева життя. Він притаманний не тільки вишивці північної частини Тернопілля, а й загалом побутує у багатьох регіонах України. Для вишивки сорочки Шумського та Кременецького району притаманна двоярусна композиція.
Вишивка на верхньому одязі
Традиційний український одяг північних регіонів Тернопільської області мало чим відрізняється від типового національного вбрання. Його особливістю є нетипова вишивка, по якій колись можна було визначити те, з якого регіону, і, навіть села походить людина. Вишивкою прикрашали майже всі види вбрання, однак найбагатше у Кременецькому та Шумському районах нею оздоблювали сорочки. Дещо менше прикрашали верхній одяг.
Із видів верхнього одягу, що був поширеним у північних регіонах області вирізняються сердаки та безрукавки. Сердаки виготовляли із цупкого матеріалу – сукна. Їх озоблювали декоративними шнурами різних кольорів, щоправда лише деякі частини: кишені та комір.
Безрукавки полюбляли носити жінки. Вони входили до тої святкового комплексу вбрання. Своїм зовнішнім виглядом і оздобленням тяжіли до волинських традицій. Безрукавки прикрашали нескладними орнаментами. Дуже часто використовували для цього бісер і вишивку. Вишитий узор слугував прикрасою. Він лише підкреслював форму виробу. Орнаментом вишивки на безрукавці зазвичай оздоблювали краї виробу.
Як прикрашали фартухи?
Вишивкою в північних регіонах Тернопільської області полюбляли прикрашати й такий елемент одягу як фартух. Його одягали при виконанні певного виду роботи з метою запобігання забруднення одягу. Існували ще святкові фартухи. Їх виготовляли з кращого матеріалу – лляного полотна або напівпрозорого перкалю. Такий матеріал обов’язково повинен бути білого кольору. Фартух також оздоблювали вишивкою.
Її наносили на нижню частину виробу. Характерним орнаментом вишивки, якою прикрашали фартух був рослинний геометризований. Мотиви подекуди повторювалися. Незамкнений стрічковий орнамент розміщувався з смузі з вертикальними чи горизонтальними мотивами. Підкреслення різного ступеня насиченості кольорів у вишивці лише увиразнював рух і ритм композиції.
Вишиті фартухи у місті Кременець вирізняються своєю незвичною композицією стрічкового й геометричного орнаменту. Вони ґрунтуються на прямокутній, ромбовидній та квадратній формі. Геометричні мотиви тут чергуються. Кольори вражають своїм розмаїттям. Зустрічаються як темні насичені, так і яскраві, світлі відтінки. Це лише увиразнює і підкреслює загальний ритм композиції.
Колірна гама вишивки та її значення
Основними кольорами тут виступає червоний і чорний. Їм також надавали певного символістичного змісту. Споконвіків наші предки вірили, що кожний колір має свою особливу значимість. На Тернопільщині чорний колір ніколи не сприймався як жалобний. Що цікаво, на території Борщівського та Заліщицького районах святковую вважалася саме велика чорна хустка. Чорний колір символізував землю. Матінка Земля – головна годувальниця наших предків, тому чорний колір асоціювався саме з нею та її плодовитістю. Така вишивка на одязі обіцяла власнику багатства і добробут.
Найбільш поширеним кольором в українській вишивці є червоний. Наші предки вважали, що він наповнює позитивну життєву енергію. Червоний є символом любові не тільки до людини, але й до життя. Він уособлював сонце та радість, тому не дарма саме цей колір найчастіше застосовували у вишивці мешканці північних районів Тернопілля. Ним прикрашали саме дитячі та жіночі вишиванки.
Кожен колір мав свій тон, насиченість та яскравість. Він міг візуально змінити величину і форму будь-якого предмета. Його вміле застосування допомагало майстриням і майстрам робити акцент на певних частинах вишивки, приховати деякі недоліки, робити плавні переходи тощо.
