Вишитий рушник споконвіку посідає особливе місце в українській сім’ї. Вважають, що він є оберегом. Рушник – це символ нашої держави та відбиття культурної пам’яті народу. На сьогодні ви не знайдете українську родину в якої не було б рушника. Таку річ прийнято берегти та передавати з покоління в покоління. З давніх-давен в Україні їх вишивали наші бабусі та прабабусі. Цей процес можна прирівняти до особливого таїнства. В процесі шиття предки віддавали рушнику всю свою любов, заряджали їх позитивною енергією на добре служіння людям. Далі на ternopolyanka.
Значення рушника у житті українців
Існує кілька видів українських рушників. Їх використовували для певних обрядів, а тому й вишивали по-особливому, адже кожен має своє значення та символіку. Мабуть, одним із найпоширенішим, що активно побутує дотепер є весільний рушник. Але ще існує й головний рушник, іконний, союзний та гостинний. Рушники також вишивали й на обряд хрещення, великодні свята, у далеку дорогу, на смерть тощо.
Дітей ще змалку навчали поважати вишиті рушники. Дівчатка з раннього віку вчилися вишивати і прясти. Вони старанно готували собі посаг, заповнюючи весільні скрині у яких знаходилося чимало рушників. Кожна дівчина на посаг повинна була вишити не менше 12 – 14 рушників. У багатьох піснях образ дівчини, що виготовляє рушники опоетизовано. У них вона вкладала свої думки, почуття та надії.
У кожному регіоні України рушник вишивали за своєю особливою технологією. Впродовж років вона дещо видозмінювалася, проте не дуже сильно. Кожній області притаманна своя кольорова палітра. На це впливали різні умови життя, побут і традиції. Гарно оздоблений рушник завжди висів біля порога на кілочку біля кожної української хати. Ним вшановували дорогих гостей, відправляли в путь рідну людину та встеляли дорогу на весіллі від порога до столу.
Тому важко переоцінити насправді роль рушника в обрядовому і побутовому житті нашого народу. Колись вважалося, що чим більше у дівчат було рушників – тим вони кращі господині. Зі зміною часів така думка втратила свою актуальність. На сьогодні рушники можна придбати у крамницях або ж замовити у досвідчених рукодільниць.
Найдавніші вишиті рушники Тернопільської області у північних районах ( Кременецькому та Шумському районах) зафіксовані з кінця ХІХ – початку ХХ століття. Щодо інших районів області, то тут вони поширилися лише з 40-х років ХХ століття. Вишивка рушників Тернопільщини мають багато спільних рис із вишивкою цього краю. Це деякі техніки вишивання, колорит чи мотиви орнаменту.
Особливості весільних рушників
З поміж усіх видів рушників вирізняються весільні. Їм притаманний певний колорит, композиційні прийоми та складна орнаментальна мова. Найбільшу колекцію рушників було зафіксовано у північній частині Тернопільської області. Їх зразки дотепер зберігаються у краєзнавчих музеях. Їх створення датується початком ХХ століттям.
Матеріалом для рушників послужило домашнє конопляне полотно. Заможні люди могли собі дозволити більш кращий матеріал – лляний. Особливу увагу тут заслуговує вишивка. Вона складається із трьох частин: нижньої горизонтальної смужки, основного узору та легких візерунків.
Нижню горизонтальну смугу часто оздоблювали у вигляді китиць, добавляли рослинний або стрічковий орнамент. Головний узор був найбільшим. Він найчастіше мав рослинні мотиви, дуже рідко використовували саме геометричний орнамент. Наприклад у Шумському районі основними мотивами були троянди і вазони. Їх колорит складався з червоно-чорної гамми в поєднанні з технікою “хрестик” і “обведення”. Це основне візерункове навантаження наносили на край рушника. У центрі всієї композиції розміщувався вазон. Його з обох сторін оточували інші орнаменти: птахів, дерева, кільця або менші за розміром вазони. Всередині ж зображували молодят.
Щодо легких візерунків, то це зазвичай були квіти, зірочки або віночки. Майстрині довільно розташовували їх на полотні. Як ми бачимо, переважав рослинний орнамент, проте його інколи доповнювали зображенням птахів або інших тваринок. Вишивка тут також є оригінальною – сітка.
Звісно, що зустрічалися й рушники із нескладною композицією. Вони обмежувалися однією стрічкою ритмічного орнаменту. Зустрічалися й випадки, коли на рушник для молодят вводили ініціали у вигляді букв. Що цікаво, орнаменти весільного рушника нареченого та нареченої відрізнялися. Спільним – був знак хреста. Його найчастіше вишивали або вплітали у композицію. Хрест для українців служив оберегом, а тому й мав магічне значення.
Вишивка на цих рушниках була наділена оберего-символістською функцією. Узори лаконічні, чіткі та зрозумілі. Дотепер їх активно використовують у весільній процесії, після чого вони зберігаються подружжям.
Рушники для короваю
Дещо схожими були рушники під коровай. Так називають великий круглий пухкий хліб, що оздоблювали прикрасами із хлібу. На ньому зображали рослинні, а інколи й зооморфні орнаменти. Вони мали не тільки оберегову, але й естетичну функцію. Рушники, що стелили під ногу молодятам у церкві виготовляли з суцільного полотна.
Їм притаманна своєрідна символіка. Що цікаво, її більше ніде не зустрічаємо окрім цього виду рушників. На цих рушниках зображали пару птахів, що символізували любов і злагоду. Птахи обов’язково повинні бути повернутими один до одного голівками.
Рушники у обряді Хрещення
Рушники також використовували в обряді Хрещення – одному із найважливіших таїнств в православній церкві. Такі рушники вишивалися зазвичай світлими та яскравими нитками. Ним огортали й несли новонародженого до церкви. Зараз такий обряд дедалі рідше зустрічається у Тернопільській області. Вони з’явилися відносно пізно – у 20-х роках ХХ століття, а використовувалися недовго.
Рушники у побутовому житті
Вишитим рушником мешканці Тернопільської області у минулому прикрашали власне житло. У першій чверті ХХ століття це явище було відносно новим. Через те, особливості рушника, його колорит і орнамент поєднувався із тогочасною міською культурою. Проведені дослідження показали, що всі зразки цих рушників мають аналогії з тими узорами, що були представлені у російських журналах. Значний вплив на вишивку рушників Тернопільщини справила Буковина та Гуцульщина.
У орнаменті вишивки переважали геометричні фігури. Домінуючими були ромби, квадрати, кола та хрести. На рушниках та вишиванках у Тернопільській області дуже часто вишивали й восьмипроменеву зірку. Зображали також рослинний орнамент, домінюючим тут є мотив троянди. Функціональне призначення вишивки на рушниках відрізнявся. Це залежало передусім від того, хто його виготовляв.
Рушники вишивали й до різних великих свят. Ним прикрашали власну оселю, стіл, вішали біля печі, дверей. Зазвичай їх оздоблювали якимись побутовими сценами з життя. На території Тернопільської області вишивка не втрачала своєї актуальності впродовж століть. Про це свідчить типологія виробів, їх тематика та значення у народному побуті. Звісно, що деякі політичні й соціальні події вплинули на їх колорит і орнамент (Друга Світова війна чи Голодомор), проте до сьогодні вони мало відрізняються від традиційного.
Вишиті рушники у багатьох районах дотепер активно використовуються у весільній процесії, щоправда, з кожним роком цю традицію шанує все менше людей. А, дарма! Слід пам’ятати, що український вишитий рушник – це святиня нашого народу, наш родовід і пам’ять. Тому до нього слід відноситися з любов’ю та повагою.
