Українські бізнес-леді були не менш успішними за англійських чи шведських жінок-підприємиць. На території Західної України вони очолювали здебільш малі підприємства харчової чи легкої промисловості. Емілія Крушельницька-Стернюк, уродженка Тернопільщини, була директором Львівського кооперативу “Українське народне мистецтво”. Вона разом із іншими жінками Галичини відіграла важливу роль у розвитку галицького кооперативного руху, стала однією з перших бізнес-леді Західної України. Далі на ternopolyanka.info.
Біографія Емілії Крушельницької-Стернюк
У невеличкому селі Осівці, що на Чортківщині, 16 серпня 1875 року народилася Емілія Крушельницька. Її батько, Амвросій, був місцевим священиком. Про життя, як і про саму постать української бізнес-леді Емілії на сьогодні відомо не так багато. Вона була співачкою і диригенткою. Перебувала у львівському та тернопільському хоровому товаристві “Боян”, що діяли на Західній Україні з кінця ХІХ і до початку Другої Світової війни.
Це товариство мало на меті підтримувати розвиток української музичної культури й хорового співу. Воно опікувалося музичною освітою та нотодруком. Емілія була частиною цього важливого культурного процесу. Також відомо й те, що жінка записувала власні музичні твори: коломийки, приспівки, пісні тощо. Деякі з них є опублікованими у праці Володимира Гнатюка “Етнографічний збірник” (1905–1907 р.). На сьогодні вона знана як українська фольклористка. Однак варто зазначити й те, що Емілія була вправною бізнес-леді на Західній Україні. На жаль, чомусь про це мало згадується у її життєписі.
Деякий час жінка проживала на Тернопільщині. У селі Біла, що неподалік Тернополя, організувала читальню “Просвіти”. Згодом одружилася з Іваном Стернюком. У подружньої пари було 2 дітей: донька Катерина і син Богдан. Емілія Крушельницька-Стерняк відіграла важливу роль у розвитку галицького кооперативного руху. Вона була українською бізнес-леді, що зуміла вправно керувати таким складним процесом. Із занепадом надії на власну державність Української народної республіки, українці змушені були боротися за власну державність і незалежність.
Проте це потребувало багато грошей. Велику роль у цьому процесі відіграли тогочасні кооперативи. Емілія Стернюк- Крушельницька стала першою українкою-кооператором. Варто згадати також і те, що в ті часи це було неабиякою рідкістю. Зазвичай бізнесом керували чоловіки. Роль жінки полягала зовсім в іншому. Бізнес-леді Емілія вкотре заперечила це і переконала усіх в протилежному.
Вона очолила кооператив “Українське народне мистецтво” у Львові, що розташувалося на площі Ринок, 39. Цей кооператив мав промисловий характер. Про УНМ відомо те, що це жіноча кооператива домашнього промислу. Вона пропагувала модерне застосування і збут виробів народного мистецтва й домовиробництва. У Львові та Варшаві відкрилися навіть кілька їхніх крамниць.
Окрім постійних виставок у цих крамницях, кооператив здійснював також виставки і покази народної ноші. Вони проходили у Стрию, Варшаві, Познані, Катовиці й, звісно, у Львові. На початках роботи “Українське народне мистецтво” мало відчутні фінансові проблеми. Їм навіть доводилося неодноразово брати гроші у кредит. То чим насправді займалися жінки у цьому кооперативі?
“Українське народне мистецтво”
Майстрині “Українського народного мистецтва” вишивали, виготовляли килими, займалися писанкарством, різьбою по дереву та іншими видами робіт. Кооператив постійно рекламував свою продукцію. Це здійснювалося у великих містах Західної України та поза її межами. Рекламування на виставкових заходах “Українського народного мистецтва” відбулося навіть у Чикаго.
На чолі великого кооперативу стояли жінки, і це – дивовижно! Це було таке собі своєрідне “жіноче” підприємство. Туди увійшли громадські активістки, економістки, відомі тогочасні культурні діячки тощо.
Найбільшим попитом користувалися їх сорочки і вишиті рушники.
Чільне місце кооперативу посідала видавнича справа. Щоправда, вона не принесла йому такого великого прибутку як збут продукції. Однак відіграла вагому роль у популяризації народного ремесла. “Українське народне мистецтво” деякий час видавало часопис “Наша хата”. Її цільовою аудиторією були переважно жінки. На сторінках цієї періодики містилася корисна інформація про українське народне мистецтво і побут, економічні знання тощо.
Емілія Стернюк- Крушельницька та її діяльність у кооперативі “Українське народне мистецтво”
Директором “Українського народного мистецтва” була Емілія Стернюк- Крушельницька. Під її керівництвом кооператив зумів досягнути значних вершин у реалізації та збуту продукції на території Західної України та поза її межами. Емілія Амвросіївна тісно співпрацювала з відомими тогочасними українськими підприємствами, як кооперативного так і приватного характеру.
Співпраця з кооперативами Західної України стали лише початком. Емілія Крушельницька прагнула організувати робочий процес за швейцарським зразком. Вона хотіла створити домашнє виробництво. Відомо, що у ті часи бізнес-леді тісно співпрацювала з американською стороною. Це дало їй змогу розширити діяльність свого кооперативу. У США вона поширювала український часопис. Згодом періодику “Наша хата” можна було придбати і в Англії, Швейцарії, Польщі. Цей журнал був популярним серед українців-емігрантів. Купували часопис також зацікавлені іноземці.
Виставки кооперативу “Українське народне мистецтво”
“Українське народне мистецтво” здійснювало постійні виставки у власних крамницях Львова і Варшави. Щоправда, на цьому не зупинялися. Дуже скоро такі виставки влаштовували у великих європейських містах і навіть в Америці.
У 1927 році така виставка пройшла в Стрию, а через 5 років кооператив презентував у Празі. У Варшаві, нинішній столиці Польщі, від 1935 року діяв постійний салон-виставка. З того ж року у Львові влаштовують вечори народної ноші і виставки “молодого мистецького промислу”. Вони були досить популярними на Галичині. У 1935 році штат працівників кооперативу значно виріс. У цей період діє близько 13 майстерень. У кожній працювало 500 робітників.
Емілії Крушельницькій-Стернюк вдалося підняти “Українське народне мистецтво” на зовсім новий рівень, а разом із тим – український кооператив.
Емілія Крушельницька-Стернюк в еміграції
Ми вже згадали про те, що Емілія Крушельницька-Стернюк працювала навіть за океаном. Вона була змушена покинути рідну домівку та перебувати в еміграції до кінця свого життя. У роки німецької окупації отримала запрошення на переїзд до Аргентини разом із своєю сім’єю. У Буенос-Айресі бізнес-леді стала однією із ініціаторів створення Союзу Українок Аргентини. У 1949 році вона заснувала ініціативний комітет. Емілія Амвросіївна не очолювала Союз Українок Аргентини. Її головою була Ніна Онацька.
Серце Емілії Крушельницької-Стернюк перестало битися у 1965 році. Вона померла у віці 89 році, в Аргентині, місті Буенос-Айрес.
У еміграційні роки Емілії кооператив “Українське народне мистецтво” зазнав чималих реформ. Окупаційна радянська влада перетворила його майстерні на бази для артілей. Щодо “Українського народного мистецтва”, то у період з 1939 по 1960 роки вона називалася артіль імені Лесі Українки. Зазначимо те, що артіль – це добровільне об’єднання людей однакової професії чи ремесла задля спільної праці.
У 1960 році артіль імені Лесі Українки переформовується на Львівську фабрику художніх виробів імені Лесі Українки. Це підприємство до сьогодні є діючим. Воно спеціалізується на на випуску виробів, оздоблених ручною вишивкою.
