Зараз лемки населяють ту частину України, де здебільш колись жили їх предки. А це історико-культурна область на кордоні України, Польщі та Словаччини. У 40-х роках ХХ століття лемки населяли південну частину Тернопільської області, зокрема, вони проживали у селі Підзамочок сучасного Бучацького району Тернопільської області. На сьогодні у цій місцині проживає кілька сотень осіб, що вважають себе нащадками лемків. Цій етногрупі притаманний певний колорит не тільки у говірці, але й вбранні та традиціях. Це особливо відображається у весільній процесії. Далі на ternopolyanka.
Хто такі “лемки”?
Лемки – це український субетнос. Колись він населяв територію 3 слов’янських держав: Україну, Польщу та Словаччину. Деяка частина лемків продовжує проживати на цих історичних землях. У Польщі субетнос умовно можна розділити на 2 групи. Перша вважає себе частиною українського народу, а отже й говорить на своєму, лемківському діалекті української мови, інша ж – вважає себе окремою нацією. У 2001 році згідно перепису населення, територію України населяло всього 672 особи, що належали до лемків. Особливість цього субетносу полягає передусім в їх говірці, фольклорі та одязі.
У 40-х роках минулого століття відбулися значні зміни всередині Радянського Союзу. Тоді вже комуністична Польща та Радянська Україна вчинила обмін населенням. Щоправда, це була така собі акція примусової депортації місцевого населення. Під час цього “обміну” на територію сучасної України переселили близько 95 тисяч лемків. Це становило ⅔ від їх загального населення. Деяка частина навіть проживала у межах Тернопільської області. Відтоді і до сьогодні лемки проживають у різних регіонах України. Сюди вони принесли особливості своєї говірки, традиції й фольклор та збагатили ними українську культуру.
Населення лемків у Тернопільській області
Масове переселення лемків на територію сучасної України спричинило розселення цього субетносу у різні регіони нашої держави, навіть у самі найвіддаленіші її куточки. Значна їх частина й досі продовжує проживати на історично обумовлених земля. У 40-х роках лемки заселили й Тернопільську область. До сьогодні там проживають люди, що входять до цієї етногрупи. Щоправда, їх залишилося вже не так багато у порівнянні з 40-50-х роками ХХ століття. Більшість проживає на території Польщі. А от в Україні їх значно поменшало. Лемки вирізняються передусім своєю незвичайною говіркою (діалектом), різнобарвним одягом і традиціями. Попри те, що на Тернопіллі їх становить меншість, вони варті уваги, адже свого часу змогли принести в українську культуру чимало нового.
Лемки заселили невеличке селище Підзамочок Бучацького району Тернопільської області. Їх переселення до нашого краю було спричинене переділом території Західної України. Це відбулося внаслідок проведеної операції “Вісла”, коли до Польщі відійшли частина Холмщини та Підляшшя. Лемки оселилися здебільш у південних регіонах області, однак щодо особливостей їх сучасного розміщення, то наразі воно залишається невідомим.
Прикрим фактом є те, що через певні історичні обставини лемки не можуть мешкати на рідних етнічних територіях. Та попри це, вони намагаються не втрачати своєї самобутності й ідентичності. Їх переселення на українські землі призвело до насичення обрядової культури місцевого населення та збагачення її. Вони показали та передали власний культурний досвід, тим самим зробили його “безсмертним”. Чимало обрядів з весільної процесії лемків продовжує існувати у межах Тернопільської області.
Особливості весільного вбрання лемків
Яскравими представниками лемківської культури є старші люди. Попри все те, що їм вдалося пережити, вони надалі продовжують шанувати і оберігати свої традиції. Поспілкувавшись із представниками етногрупи можна помітити, що старше покоління якнайяскравіше зберегло лемківську культуру. Це помітно передусім в особливості їх говірки, та не тільки! Насправді, це ще відображається й у їхньому традиційному одязі. Він дещо відрізняється від традиційного українського, а особливо весільного.
Традиційні весільні костюми різних етнічних груп мають свої певні особливості. Їм притаманна своя кольорова гамма, орнаменти, головні убори, прикраси або якісь елементи одягу, де більше ніде не використовуються. Церемонія проведення весілля теж дещо інша, хоча й не суттєво відрізняється. Чимало елементів весільної процесії є спільними з українськими, а тому й не потребують акцентування уваги. Дещо таки нашій культурі вдалося перейняти з лемківської. Це яскраво відображається у тих місцевостях, де проживала або ще проживає етнічна група.
Цікавим елементом є пов’язання стрічки на волосся під велян або вінок. Стрічка уособлювала цноту і невинність дівчини. Вона обов’язково повинна була бути лише одного кольору – рожевого. Щодо основного вбрання нареченої – сукні, то насправді, колись її не існувало. Традиція одягати білу весільну сукню з’явилася дещо пізніше. Наречена і наречений послуговувалися виключно етнічним одягом. У жіночий стрій входили: вишиті сорочки, зібрані спідниці, корсети зі шнурівками, запаски, ґорсик, віночки і чепці. Чепець – це головний убір, що одягали на весілля дівчині. Ним покривали голову нареченої при обряді знімання віночка ( пізніше веляна). Це означало, що дівчина переходить у статус вже заміжньої жінки. Цей обряд до сьогодні активно побутує на багатьох українських весіллях.
Чоловіче вбрання вирізнялося заправленою у штані сорочкою, яку називали кошулею, постолами, брусликами, довгим плащем(чугою) або камізелькою тощо. Всі предмети одягу лемків лише засвідчують про їх тонкий та естетичний смак. Серед оригінальних атрибутів молодих хлопців вирізняється сокира. Цікавим є і те, що в Тернопільській області вона досі зустрічається. Зі сокирою чоловіки у повсякденні ніколи не розлучалися. Тому на багатьох ілюстрація їх прийнято зображати саме із цим предметом. Це слугувало й своєрідним оберегом. Вірили, що топірець захищає від нечистої сили. Щодо великих свят, то тут також не обходилося без нього.
Як ми бачимо, сокирка у лемків становила не тільки елемент повноцінного образу, але й мала дещо захисну функцію. Весілля у цього субетноса також була досить цікавою і мала свої певні особливості.
Весільна процесія
Традиційно весілля влаштовували у вихідний день, в неділю, однак дехто з дослідників вважає що в неділю лише проходила підготовка до шлюбу. Сама весільна процесія у них розпочиналася досить рано. Молодята могли обрати аж шість пар дружб і дружок. Із цікавого, усім процесом заправляла свашка. Весілля ж традиційно розпочиналося у хаті кожного з молодят. Наречений зі самого ранку збирав своїх дружбів і бояр, після чого йшов або їхав із ними до будинку нареченої. А перед цим, його мати благословляла та обсипала вівсом й іншим збіжжям.
У будинку нареченої відбувався викуп. Варто зазначити, що ця традиція побутувала не тільки у лемків. Наприклад, в українців вона також присутня. Благословення молодих на подальше життя було невід’ємним елементом будь-якої весільної процесії всіх років. Однак дещо відмінною є їх форма проведення та ритуальна процесія.
За тиждень до весілля на Тернопіллі лемки робили “браму”,яку прикрашали стрічками. Її ставили на той стіл, за яким між батьками і нареченим потім проходив процес викупу молодої. Ще цікавим є і самий вихід нареченої до гостей. Її появі передував показ дружок. Під час викупу до нареченого по черзі приводили дружок. Все це відбувалося під музику. Як правило, дружками були лише незаміжні дівчата. А все це робилося задля того, аби незаміжні хлопці їх помітили і також покликали заміж.
У день весілля лемки в Тернопільській області виконували обряд ходіння до церкви. По дорозі вони тричі кланялися своїм сусідам і тим людям, що зустрічали по дорозі. Дещо незрозумілий момент із короваєм. Одні дослідники вважають що його не було на весіллях, інші ж навпаки, стверджують, що коровай був обов’язковим елементом. Цей жертовний хліб прикрашали усілякими цікавим оздобленням. Основний елемент – гілочки з трьома пагінцями. Їх прикрашали смаколиками та квітами.
Насправді весільна процесія як і сама особливість побутування лемків у Тернопільській області є ще не дуже добре досліджена. А тому ще багато фактів про них залишаються нам невідомими чи незрозумілими.
