Традиційні головні убори, яким надавали перевагу мешканки Тернопільщини

Головні убори дуже виразно відбивають дух часу, уявлення людей, вірування, традиції та обряди українського народу. Споконвіку вони підкреслювали станову приналежність, виконував захисну та естетичну функцію. Цікавим є і те, що кожному регіону України були притаманні свої певні особливості, пов’язані з цим елементом одягу.  А як щодо того, що носили колись на Тернопіллі? Яким головним уборам надавали перевагу наші пра-пра-пра бабусі? Далі на ternopolyanka.info.

Жіноче волосся та головні убори 

Головні убори споконвіку становили невід’ємний елемент жіночого образу. Вони вражають своїм  різноманіттям за формою, матеріалом, кольором і оздобленням. Колись завдяки ньому можна було дізнатися не тільки про те, з якої сім’ї походить та чи інша дівчина (заможньої або навпаки), але й її сімейне становище. Традиційно, на території всієї України, зокрема й на Тернопіллі, жіночі відрізняли від дівочих тим, що повністю закривали волосся. Зараз  це не так, проте таку особливість можна помітити, наприклад, при перегляді стародавніх українських фільмів.

Колись ганебним вважалося показувати своє волосся чужим людям. Тривалий час воно символізувало красу. Коли молода дівчина виходила заміж, то на Тернопіллі колись вкривала його очіпком. Це вважається своєрідною жертвою шлюбові. Відтоді і до своєї смерті, їй було заборонено щоб люди бачили її з непокритою головою. Часи змінилися, деякі давні традиції залишилися у минулому, а дещо залишилося. Волосся споконвіків мало сакральне значення для жінки. Тому за ним вівся ретельний догляд. Мешканки Тернопільщині полюбляли створювати різноманітні зачіски, а також прикрашати це все красивими головними уборами. 

Які головні убори були поширеними на Тернопіллі?

Згідно стародавнього звичаю, що побутував на території всієї України до кінця ХІХ століття, жінки повинні були покривати голову полотнищем тканини, який назвали “убрус”. Через деякий час воно набуло форми традиційного жіночого вбрання. Традиційно одним кінцем тканини обв’язували голову та сколювали шпильками під підборіддям. Інший кінець лягав на плече. Незважаючи на це, кожен регіон мав свої певні особливості його укладання. Наприкінці ХІХ убрус вийшов з ужитку, а на заміну йому прийшла хустка і очіпок. 

Убрус

У різних районах Тернопілля побутували свої традиційні головні убори. Наприклад у Гусятинському районі вони мали форму прилягаючої до голови уквітчаного каптура. Подекуди виконані у формі циліндричної шапки, яку прикрашали усілякими штучними квітами, червоною пряжею тощо. У місцевості поширення набули підковоподібні вінки. Обов’язковим головний убір кожної заміжньої жінки Тернопілля – очіпок. 

Кожна заміжня жінка повинна була його носити кожен день, а зняти цей головний убір їй дозволялося лише перед сном. Очіпки виготовлялися як з дорогих так і з дешевих матеріалів. Зазвичай такі дорогі убори могли собі дозволити придбати лише заможні пані. Вони продавалися у великих містах. Бідніші господині власноруч виготовляли очіпок. Що цікаво, у кожному регіоні він мав свої певні особливості передусім у зовнішньому вигляді та матеріалі, з якого виготовляли.  Наприклад на Західному Поділлі, до якого входить південна частина Тернопілля, очіпки мали ажурне денце, до якого пришивали широку та білу смужку полотна. Вона сягала від 7 до 10 см.  Очіпок, який молода одягала колись на своєму весіллі, за давніми віруваннями, виконував магічну функцію. А ще це символ щастя і плодючості в сім’ї. 

Очіпок Бучач, Тернопільська область

Хустка є ще одним традиційним головним убором, який був широко поширений на території всієї України. Проте способи зав’язування у різних регіонах суттєво відрізнялися. Найперші хустки виготовляли з домотканого білого полотна. Їх прикрашали різноманітним геометричним орнаментом, який ніс певне символістичне значення. А ще кожна хустка мала свій унікальний візерунок. У минулому цей елемент традиційного одягу можна було віднайти у скрині кожної мешканки Тернопільщини. У заможних жінок, могло бути кілька хусток. Вони купували переважно виконані з дорогого матеріалу й вишивкою із золотих та срібних ниток. 

На території Західної України хустки домашнього виробництва називали ще “рантухом”. Із цим головним убором пов’язано чимало звичаїв, обрядів і традицій в нашому регіоні. Вона супроводжувала жінку від її народження й до самої смерті. Найяскравіше простежується роль хустки під час весільної процесії. Що цікаво, до сьогодні, на Тернопільщині, вона продовжує зберігати своє важливе значення. Під час вінчання нареченим пов’язували руки хустиною. Це символізувало міцну сім’ю.  На Тернопіллі існує традиція, коли свекруха покриває хустиною свою невістку тричі. Це означає що дівчина тепер є заміжньою, тобто більше ніколи не піде на вечорниці. Тепер вона – господиня в домі. 

До сьогодні хустка є обов’язковим елементом у відвідуванні православної церкви. Будь-яка жінка зобов’язана покривати голову, перед тим, як зайти у храм. 

Весільні головні убори 

Дівочі головні убори відрізнялися від жіночих. По-перше, їм притаманна різноманітність. У незаміжніх дівчат Тернопілля був набагато більший вибір аніж у тих, хто вже перебуває в шлюбі. Особливістю уборів – відкрита маківка, або верх голови. Це було заборонено для заміжніх.

У будь-яку пору року дівчата Тернопілля виготовляли віночки. Його виплітали з живих або штучних квітів, додаючи при цьому барвисті стрічки. Для того аби такі прикраси служили довго, молодиці змочували їх у спеціальних рослинних соках. Цей головний убір тривалий час вважався оберегом. Молоді дівчата часто одягали його йдучи до шлюбу.

Щодо весілля, то дуже часто на Тернопіллі молодиці прикрашали своє волосся герданами. Вони вкладали кожну стрічку з бісеру окремо. Щоб це зробити, іноді доводилося прокидатися дуже рано, адже така “зачіска” потребувала часу. Стрічки дуже часто купували. На Західну Україну їх привозили з-за кордону. Цікавим є те, що гердани окрім Західного Поділля більше ніде не були поширеними. Їх ще використовували як і шийні прикраси. А виготовляли такі прикраси з бісеру у вигляді вузької стрічки. 

Гердани

Які головні убори одягали жінки, коли хтось із близьких помер?

Цікавим є те, як саме пов’язувався головний убір і жіноче волосся з смертю близької людини. Вважається, що на Галичині, яка займає територію сучасної Тернопільської ( крім її північної частини), Львівської та Івано-Франківської областей, колись дівчата, у яких помер родич, розплітали свої коси. Це робилося для того, аби покійнику не була заплетена дорога на інший світ. Тобто люди вірили, що волосся мало певну гальмівну силу. 

Проте з часом це відійшло, натомість зараз, жінки носячи жалобу, одягають чорну хустину. Цей обряд надійшов до нас ще з минулого, і досі, широко побутує на Тернопіллі, зокрема серед тих, хто належить до православної віри. Тому вважають, що скоріш за все, це походить з християнської культури.

Ще колись у нашому регіоні це не поширювалося на заміжніх жінок, адже вони і так покривали свою голову.  З часом обряд дещо видозмінився. Зараз жалобу носять не тільки за чоловіком, але й і за найближчими родичами. У такому випадку жінка одягається в чорний одяг, а головним елементом є чорна хустина. Вона повинна бути стриманою, хоча й дозволені орнаменти вишиті золотими чи срібними нитками. А щодо яскравої вишивки, то вона категорично заборонена. Цікавим є те, що після завершення трауру, цю хустку можна або спалити, або залишити у себе. Проте якщо жінка обрала останнє, цю річ необхідно заховати у недоступному місці. 

Проте, чому хустка повинна бути чорного кольору? Чорний колір вважається першим кольором у Всесвіті. Здавна чорнота асоціювалася у людей з чимись неприємним, злим і поганим. Що цікаво, таке ж уявлення про цей колір досі побутує серед старших мешканок Тернопільщини і не тільки. До сьогодні він побутує у багатьох виразах, що мають негативне значення, наприклад “Запастися на чорний день” та інші. 

Мешканки Тернопільщини носять траур за християнськими традиціями 40 днів аж поки душа небіжчика не відправиться на небо. Вдовам і матерям померлого можна носити траур до року часу.

.,.,.,.