Анеля Кживонь: історія дівчини-іноземки, що стала Героєм Радянського Союзу

Поняття жінки і війна вже давно нікого не здивує. Після Другої Світової війни представниці прекрасної статі дедалі частіше вступали й продовжують вступати до лав військ. Безумовно, у військовій справі вони нічим не поступаються чоловікам, а, може, в дечому їх і перевершують. Наприклад, в українському війську служать понад 30 тисяч жінок. А це майже чверть загальної кількості оборонців України. 

Проте нас цікавить жіночий сегмент славної минувшини. У ньому не менше цікавих постатей, що варті нашої уваги. Наприклад, тривалий час радянська пропаганда приховувала справжню біографії уродженки Тернопільщини Анелі Кживонь, що у роки Другої Світової стала справжнім Героєм. Виникає логічне запитання: “Чому так сталося?” і “Що послужило причиною до таких дій?”. Давайте розберемось на ternopolyanka

Українські жінки на фронті у Другій Світовій війні

Українським жінкам упродовж століть вдалося винести на своїх тендітних плечах чимало болю і тягот. Мабуть, чи не найжорстокішим випробуванням стала Друга Світова війна. Тоді ж представниці прекрасної статі не тільки воювали разом із чоловіками на фронті, але й виконували багато суто “чоловічих” робіт у тилу. Це, наприклад: сіли за кермо техніки, освоїли професію металурга чи стали за верстати. 

Джерело: фото ipress.ua

Щодо тих жінок, які перебували на фронті, то тут їх доля змусила стати вперше в історії льотчиками, танкістами, піхотинцями і снайперами. Попри те, вони були активними й у підпіллі, за що, згодом, були жорстоко покарані. Це все відбувалося навіть у Тернопільській області. Як нам відомо, у ті буремні роки чимало міст саме цього регіону зазнали значних руйнувань. 

Джерело: фото img.buzzfeed.com

Після закінчення Другої Світової чимало жінок удостоїлися звання “Герой Радянського Союзу”. Серед відомих представниць виділяється ім’я українки Людмили Павличенко, що знищила 309 окупантів. Про те, що сотні тисяч наших землячок воювали на фронті дуже рідко говорять. Однак нам варто завжди пам’ятати про них і те, що вони зробили заради Вітчизни. 

Факти із життя Анелі Кживонь

Анеля Кживонь стала першою жінкою-іноземкою, якій було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Тим не менш, вона народилася тут, на Тернопіллі. На сайті “Герои Советского Союза” повідомляється про те, що Анеля народилася у 1925 році на невеличкому хуторі, що знаходиться поблизу селища Садове у Монастириському районі, Тернопільської області. Однак згідно Вікіпедії, місцем народження піхотинки стало село Пужники Бучацького району, що колись входило до складу Польщі. То хто ж нам бреше?

 Її сім’я входила до тогочасних осадників, тобто, згідно радянської історіографії, польських колоністів міжвоєнних періодів. За своєю національністю – полька. Ви, це мабуть зрозуміли, прочитавши її ім’я та типове польське прізвище. Однак на Тернопіллі це не було чимись незвичним, адже серед частки населення значну частину становили поляки та євреї. Її батько, Тадеуш Кживонь, служив у легіоні політичного і державного діяча Пілсудського. У 1920 роках він навіть брав участь у польсько-радянській війні. 

Що не так із біографією Анелі Кживонь?

Життя Анелі окутане таємницями, у її біографії можна віднайти чимало “пробілів”, які лише ускладнюють розуміння життя радянської геройки. А їх надто бракне до її довершення. Відомо те, що коли розпочалася Друга Світова, жінка евакуювалася до Красноярського краю СРСР, нині – Російської Федерації. Там вона деякий час працювала у місті Канськ на лісозаводі. Однак у Вікіпедії сказано, що її сім’ю примусово депортували. Вся справа у тому, що радянські ідеологи тривалий час намагалися перекрутити її біографію. Для чого? Не зрозуміло. 

Анеля Кживонь на фото

Насправді ж, сім’ю Анелі ніхто не евакуював на територію сучасної росії, їх було жорстоко репресовано й ображено. Те, що вказане у біографії, яка була чітко розроблена радянськими ідеологами суттєво відрізняється від того, що ж було насправді.  

Чому насправді Анелю “евакуювали”?

Як ми бачимо, деякий час Анеля Кживонь провела на чужині, далеко від рідної домівки. Її разом із сім’єю було депортовано спочатку до села Якутино Іркутської області. А вже через 2 роки вона перебувала у Красноярському краї, у місті Канськ, де працювала на лісорозробному комбінаті. Та не такого життя хотіла Анеля. У 1939 році на Тернопільщина прийшла радянська влада. Вона дуже швидко окупувала ці території. 

Відбулася масова “зачистка” серед населення. Жертвами цих дій стали звичайні польські сім’ї, а Кживонь – це лише одна із них. Після депортації у найвіддаленіші куточки СРСР, чимало сімей так і згодом не повернулися до своїх колишніх домівок. Однак, цікавим є і те, що на цих землях ще здавна проживало чимало поляків. Вони осіли там ще за часів повстання проти царату. 

Сім’я Кживонь на чужині проживали під пильним наглядом у таборі. Частина репресованих згодом таки повернулася на Україну, щоправда, їх було дуже мало. Багатьом це заборонили, як внаслідок, чимало сімей так і залишилися жити у Красноярському краї та працювати на лісокомбінаті. У цих цехах невпинно трудилась Анеля. Умови проживання були жахливими, однак це не найстрашніше. Через рік до репресованих надійшла звістка, яка назавжди змінила життя молодої дівчини.

Як Анеля Кживонь опинилася у війську?

Поляків дуже сколихнула звістка про те, що ведеться набір до Війська Польського. З них значна частка репресованих висловила своє бажання перебувати у полку й захищати Батьківщину. Анеля Кживонь була першою із тих, хто виявив своє бажання вступити до лав. У 1943 році вона стала солдатом 1-шої польської дивізії імені Тадеуша Костюшка у складі  Червоної Армії. Там дівчина була автоматницею 2-гої роти окремого жіночого батальйону імені Емілії Плятер 1-го піхотного полку. 

На цей час дівчині виповнилося лише 18 років. Ще така юнна, але вже така смілива Анеля добре опанувала бойову зброю та навчилася кидати гранати. Вона вирізнялася швидким вмінням до навчання у військовій справі. 

Польські військові приймають присягу при вступі до 1-шої Варшавської піхотної дивізії, 1943 рік

Дуже скоро її дивізія прийняла перший бій у селі Леніно, що на території Білорусі. Це відбулося 12 жовтня 1943 року. Бій виявився дуже кривавим, німецьке військо не жадало відступати, однак під сильним натиском їм це довелося зробити. 

Трагічно-героїчна загибель військовослужбовиці

Анеля Кживонь загинула цього ж дня, 12 жовтня 1943 року, в селі Ніколенки Горецького району, Морицької області, що в сучасній Білорусі. Тоді ж її відправили у супровід машини, яка перевозила важливі штабні документи разом із пораненими бійцями. Однак доїхати до місця призначення машині так і не вдалося. Дорогою машину і супроводжуючих атакували німецькі бомбардувальники люфтваффе. Багатьох було поранено, а ще більше загинуло. Анеля у цей момент не розгубилася й взялася рятувати штабні документи, однак марно. 

Вона загинула у полум’ї, проте виконавши свій військовий обов’язок. Цього ж року Президія Верховної Ради СРСР присвоїла Анелі Кживонь звання Героя Радянського Союзу посмертно. Так, фактично, вона стала першою іноземкою, що удостоїлася цього звання, адже на офіційних паперах її так і вказали. У Польщі Анеля Кживонь теж є своєрідним національним героєм. Її було удостоєно найвищої військової нагороди – Хреста військової доблесті. 

Вшанування пам’яті Анелі Кживонь

Пам’ять Анелі Кживонь вшанували у місті Канськ Красноярського краю, де вона тривалий час працювала, та на Чортківщині. Так, у Канську знаходиться її погруддя на міській алеї Слави. А ще на її честь названо одну із вулиць міста. У Тернопільській області, в селі Садове, також встановили пам’ятник геройці. Про подвиги сміливої польської дівчини, що родом з Тернопільщини не забувають. Життя Анелі Кживонь насправді виявилося досить коротким, однак яким героїчним. Для багатьох – вона є прикладом мужності й відданості своїй державі. 

На жаль, історичні факти про минуле Героїні було бездушно змінено. І важко відрізнити цього всього правду. Дослідникам та історикам в майбутньому ще доведеться відкрити чимало нового та безсумнівно болючого у біографії польської військовослужбовиці.

.,.,.,.