У колекції тернополянки – понад 200 старовинних рушників

Вишитий рушник завжди був оберегом української родини, духовним символом, молитвою на полотні. У ньому – тепло материнських рук, ніжність коханої, сила незламної нації… Немає однакових рушників. Усі різні. Бо кожен – чиясь доля, вишита хрестиком чи гладдю… Понад 200 старовинних рушників за п’ять років зібрала тернополянка Тетяна Головань. Про створення унікальної колекції мисткиня розповіла журналістці нашого сайту ternopolyanka.info

Найдавніший рушник датований 1939 роком

Усе почалося п’ять років тому в Києві, на Андріївському узвозі. Вчителька початкових класів Тернопільської ЗОШ №24 Тетяна Головань розглядала старі рушники. Іноземці поруч також. Щось палко обговорювали, а потім купили заледве не всі. Вона не вперше вже бачила, як давні автентичні речі ось так скуповують і  вивозять за кордон.

«Я, здається, відчула отой масштаб. І стало так боляче, бо щоразу Україна втрачає крупинку своєї історії й культури. А ще – частинку душі тієї жінки, яка з любов’ю клала кожен хрестик. Мені в ту мить дуже захотілося зробити все для того, аби змінити це», – зізналася вишивальниця.

Фото Тетяни Головань.

І почалася кропітка праця. Першими в колекцію увійшли рушники, що принесли її учні з бабусиних скринь. Згодом підключилися вчителі, рідні, друзі, знайомі. Спочатку Тетяна шукала рушники в магазинах, на ринках, розпитувала в людей, купувала через інтернет. А з часом люди самі почали шукати її та приносити, передавати, пересилати рушники.

Так зібралася колекція з понад 200 унікальних видів мистецтва, що представляють різні куточки України. Щоправда, більшість найстаріших експонатів – не підписана. Імена тих, хто вишивав їх, – забулися. Тільки за колористикою, узорами, нитками, полотном можна здогадатися, звідки вони родом.   

«Найдавніший рушник датується 1939-им. Рік вишитий прямісінько на полотні. Я знайшла його в дуже старій купі мотлоху на ринку в Тернополі, там, де продають старий посуд, одяг. Продавці часто не розуміють цінності того, чим торгують», – зазначає.

Полотняні листи у майбутнє

У колекції Тетяни рушники, створені понад п’ятнадцятьма видами технік. Декотрі з них уже й забулися. Вишиті на домотканому полотні, лляній, конопляній, бавовняно-лляній тканині різнобарвними нитками вони, наче полотняні листи з минулого – майбутньому поколінню. І в тих листах – традиції, легенди та щира віра.

Фото Тетяни Головань.

«Багато рушників – з вишитими квітами, але найдавніші – з геометричним узором, – уточнює колекціонерка. – Вишиваючи колись, дівчата молилися й співали. А спробуйте при цьому рахувати хрестики, аби вишити квіти? Тому й клали геометричні орнаменти. І кожен із них був символом, своєрідним кодом».

Рушники супроводжували наших прадідів від народження – до останнього подиху. У колекції Тетяни найбільше весільних. Воно й зрозуміло, адже колись у селах під час весільного обряду, уточнює, використовували до 40 видів рушників.

Фото Тетяни Головань.

А ось божників у вишивальниці – найменше. Усього п’ять. Вони, наголошує, направду, дуже рідкісні й довгі, бо  колись у хаті вішали не одну ікону, а до шести.

Є у збираниці тернополянки й рушники, спеціально вишиті для церкви та благословення в дорогу; є й барвисті плечовики, яким перев’язували старост; і простенькі утирачі для  рук, стирки для посуду та хлібники… А на одному, давньому, – вишита хрестиком історія цілої родини. Там і  хата, і тополя, і птахи…  Його колекціонерці подарували. Чимало старих рушників – із написами. На одному – пісня Гулака-Артемовського.

Фото Тетяни Головань.

«Його дівчина вишивала січовому стрільцеві в дорогу. Окрім слів на ньому – два олені, як уособлення молодецької сили, – оповідає Тетяна. – Є й тільки частинка рушника, що вціліла. Його вишивала вагітна жінка. На ньому – її доля й очікування материнства. Там, і як вона була молодицею, і як закручуються жіночі й чоловічі клітини, творячи нове життя… Спершу я подумала, що то просто вияв уяви, а згодом про такий вид рушників прочитала в дослідниці Марії Чумарної».

Колекція зростає

За кожним експонатом тернополянка доглядає особисто. Кожен рушник пере вручну. І не сучасними засобами, а тільки простим милом. Вивчає узори, техніки, історію українського рушника.   

Фото Тетяни Головань.

У її сім’ї ніхто не вишивав. Батьки – лікарі. Постійно зайняті. Бабусі – міські. Перші хрестики жінка поклала, коли завагітніла. То був великий букет квітів. І спершу він був картиною, але згодом переформатувався у подушку.

Уже зараз в доробку мисткині кілька барвистих рушників. Кожен – подарований найріднішим. У кожному – закодовано любов.

«Я би дуже хотіла, щоби мої діти і внуки брали їх у руки та згадували мене, – зізнається. –  Бо в кожному зашифроване не щось матеріальне, а духовне, яке має передаватися з покоління в покоління».