Як колективізація вплинула на життя жінок, що мешкали на Заході України?

Життя українських жінок, що мешкали на Західній Україні, кардинально змінилося після впровадження політики радянської влади на новоприєднаних територіях. Це, передусім, колективізація, яка негативно відзначилася на життєдіяльності й подальшому майбутньому людей. Жіноцтво у цій “політиці” відігравало важливу роль. Для “совітів” вони становили важливу складову у діяльності колективних господарств як дешева робоча сила. Окрім цього, особлива увага приділялася й агітації місцевих, якою безпосередньо займалася радянська жінка. То ж чи насправді життя у Радянському Союзі було таким, як його намагалися змальовувати? Далі на ternopolyanka.info.

Що таке “колективізація”?

Колективізація Західних регіонів України пройшла в період з 1940-го по 1950-ті роки. Її вважають частиною більшовицької політики колективізації і розкуркулення УРСР. Вона проводилася з 1928 по 1933 рік. Колективізація мала на меті знищити ворогів робітничого класу. Як унаслідок, було запроваджено так звані колгоспи, великі колективні господарства, які створили на основі селянських дворів. Що цікаво, на Тернопільщині колгоспи становили більшість серед інших регіонів Західної України – аж 35 станом на 1944 рік. 

Колективізація

Колективізація Західної України відбулася дещо пізніше. Після війни наш регіон увійшов до складу тогочасної УРСР. Ці роки характеризувалися, перш за все, відбудовою міст, які постраждали внаслідок бойових дій. Тернопіль зазнав чималих руйнувань, близько 85% його архітектурної спадщини було знищено. “Совіти” займалися активним відновленням радянізації регіону. Для цього було запроваджено колективізацію сільського господарства, культурну революцію та інше. Колективізація на Заході супроводжувалася жорстокими діями. Це репресії та депортації тих, кого влада рахувала “ворогом народу” або вбачала у них небезпеку у цілісності держави. Дещо змінився і статус жінки у цей період. З витончених панянок вони перетворилися на масштабний трудовий ресурс. 

Чим були корисні жінки для радянської влади?

Якщо переглянути старі фотографії, коли Захід України перебував у складі Речі Посполитої, та порівняти їх із жінками у Радянському Союзі можна побачити суттєву різницю. І це стосується не тільки зовнішнього вигляду. Коли ж Тернопільщина та інші прилеглі регіони опинилися у руках більшовицької влади, витончених панянок у розкішних сукнях було вже не впізнати. Жінка для нової влади мала дещо інше значення. Це, передусім, трудовий ресурс, який можна використовувати для виконання своїх стратегічних завдань. Звісно, що нова влада хотіла отримати прихильність та “союзників” на новоприєднаних територіях. Тому жінки тут відігравали дуже важливу роль.

Вони могли нести пропагандистські ідеї комунізму, а також агітувати односельчан переходити у колгоспи. Тому така співпраця була неабияк вигідна “совітам” для насадження своєї ідеології на Заході. Щоправда, не всі жінки на це погоджувалися. Пропаганда була важливим засобом у нав’язані колгоспного ладу, виконанні сільськогосподарських норм тощо. Тому у цій справі влада надавали перевагу жіноцтву. 

На зруйнованій Тернопільщині, жінки становили й важливий трудовий ресурс, адже вони допомагали відновити сільськогосподарську сферу життя, яка була знищена внаслідок Другої Світової війни. Жінки у Радянському Союзі працювали, подекуди навіть дуже важко. 

Колгоспи у житті жінки 

У житті кожної радянської жінки колгоспи відігравали важливу роль. Лише у 1944 році у сучасній Тернопільській області функціонувало 35 колгоспних установ, згодом їх дещо побільшало. Деякі з них створювалися за сприянням тогочасних активісток. Це, звісно, було неабияк вигідно Радянському Союзу. Жінками здійснювалася пропаганда колективного господарства аби якомога більше людей залучати у ідеологію тогочасної влади. Така політика здійснювалася завдяки різноманітним семінарам, виступам, нарадам тощо. Позитивні результати пропаганда у такий спосіб давала передусім серед мешканців сіл. 

Важливим було проведення нарад серед жіночого колективу. Для таких заходів обирали лише тих, хто провадив ідеологію радянської влади. Наприклад, активістки чи голови жіночих рад. Завдяки таким  зібранням і агітаторам, які вміли припіднести інформацію, вдавалося залучати ще більше жінок у колгоспи. Дуже швидко на такі умови погоджувалися селянки, які жили дуже бідно або були малописьменними. 

У 1947 році розпочався новий етап – суцільної колективізації. Для цього, “совітами” було створено спеціальний план, який спрямовувався на проведення пропагандистської роботи. Вона спрямовувалася, передусім, на жіноцтво. Такі ж заходи проводилися й на території сучасної Тернопільської області. 

МТС

Участь у нарадах, зібраннях брали й провідні “колгоспниці”, які завше ділилися результатами своєї роботи й розповідали місцевому населення про її переваги. Звісно, що дуже часто такі розповіді не мали нічого подібного з реальністю. Це все робилося лише з метою, аби жінки, що мешкали на Заходу долучилися до колективної праці. Щоправда, на Тернопільщині колективізація здійснювалася не так активно, як того бажав уряд. Уся справа в старому устрої, який ще панував на цих землях. Жінки звикли до приватної власності, тому виникало дещо невдоволення й подекуди спротив. Та були й прибічники  нової влади серед жіноцтва. Вони часто виступали й організаторами колективної роботи. 

Трудодень

Нова влада не очікувала цього, тому аби залучити якомога більше людей у колгоспи проводила дещо іншу політику. Це були насильницькі методи. Щоб жінки охочіше вступали у колгоспи, “совіти” використовували шантаж, залякування та обкладали звичайних громадян податками, які люди не могли сплатити. Звісно, що прихильність таким чином у мешканців Заходу не вдалося завоювати, а навпаки. Та радянській владі вдалося збільшити кількість колгоспниць у колективному господарстві. 

Проблеми, що повстали перед жінками у колгоспі 

Робота на колгоспах для жінок була дуже важкою, часто навіть непосильною. Вступивши у колгоспи, які так нав’язливо насаджували агітаторки, люди дуже швидко розчаровувалися. Те, що розповідали і те, що було насправді – суттєво відрізнялося. Тоді існував “трудодень”, що становив форму оплати праці СРСР. Його запровадили ще у 1930-31 роках. Проте оплата була дуже маленькою. Подекуди люди взагалі не отримували виплати. У колгоспах жінки виконували переважно найважчу роботу. 

Окрім цього, трудовий мінімум, що постановила держава перед жінками був нереальним. Його могла виконати не кожна. Значна частина колгоспниць через його невиконання могла не отримати кошти. Та це були не всі біди. У разі невиконання трудодня, жінок могли навіть притягнути до кримінальної відповідальності. Через таку політику радянської влади, дедалі більше на Тернопільщині та інших регіонах з’явилося все більше невдоволеного жіноцтва. Адже умови й вимоги не відповідали тому, про що розповідали агітатори. 

Яку роботу виконували жінки?

Чимало жінок у минулому столітті, що входили у колгоспи, опановували спеціальні професії для виконання потрібної роботи у колективному господарстві. Значна частина жінок Тернопільщини становили трактористи, комбайнери та інші. Зараз цю роботу здебільш виконують чоловіки. Навіть було створено спеціальні машинно-тракторні станції, які скорочено називають МТС. Вони займалися забезпеченням колгоспів технікою для виконання робіт. Що цікаво, у них значна частина становила саме жінки. МТС існували й на території Тернопільщини. Окрім цього, жінки обіймали посади бригадирів, зоотехніків, бригадирів тощо. Та це становило лише незначну їх частину. 

.