Традиційний одяг південних районів Тернопільщини в першій половині ХХ століття

Так склалося, що незначна частина Тернопільської області умовно входить до складу Західного Поділля. Відповідно до цього, колись, в цих районах побутував свій стиль, традиції та навіть традиційний одяг, що частково вирізнявся від Галичини, куди належала значна частина Тернопілля. Далі на ternopolyanka.

Що повпливало на формування традиційного одягу в першій половині ХХ століття?

На формування різноманіття одягу в південних районах Тернопільщини неабияк  впливали природогеографічні та кліматичні умови. Через це, зараз, ми можемо побачити, що одяг в першій половині ХХ століття вирізнявся своєю різноманітністю- від легкого натільного до довгого хутряного. У той час значний вплив мало й звичайне місто, яке активно розвивалося. Розвиток торгівлі та промисловості спричинило те, що дещо з традиційних елементів одягу почало втрачати свою актуальність, натомість з’являлися нові, які набували поширення серед селян. Наприклад, це спідниця з фабричної тканини, личаки, постоли тощо. 

Колорит у першій половині ХХ століття втратив костюм міських робітників. А звичайний костюм дедалі більше почав вирізнятися від сільського. Така трансформація й занепад деяких елементів одягу, щоправда, був нерівномірним і відбувався не скрізь. Вони залежали від багатьох факторів. Спочатку така тенденція спостерігалася в містечках та селах, у яких знаходилася потужна промисловість, згодом там, де вона була середньою, відповідно дальше в ізольованих районах. 

Де можна було придбати одяг на Тернопільщині?

На початку ХХ століття на Поділлі почали поширюватися фабричні тканини завдяки активному розвитку торгівлі. Звісно, що до цього часу тут вона також існувала. Ще у ХІХ столітті губернія була місцем, куди зі всієї Речі Посполитої та Західної України приїжджали купці і торговці. Тут влаштовували найбільші ярмарки Польщі. В той час, у південних регіонах Тернопілля, найбільшими ярмарковими містечками була Теребовля, Чортків, Бучач тощо. Найчастіше одяг селяни купували саме там, адже можна було ще навіть поторгуватися.

Дівчата з Заліщиків

Більш заможні селяни могли дозволити собі купувати одяг і в місцевих крамничках, яких на той час було чимало в регіоні. Зазвичай їх власниками були поляки, євреї тощо. 

Особливості чоловічого одягу Тернопільщини у першій пол. ХХ ст.

Традиційний український костюм на Західному Поділлі складався з сорочки, суконних або полотняних штанів, верхнього одягу, кожуха, поясу, шапки, солом’яного бриля, чобіт тощо. Матеріал, з якого шили чоловікам одяг було домоткане полотно, переважно конопляне. Це перш за все через те, що коноплі вирощували на Тернопільщині. Рідше виготовляли з фабричних тканин, адже ця тенденція була більш поширена для заможних селян. 

Конопляне полотно, або сукно власного виробництва найчастіше використовували для виготовлення одягу на Тернопіллі. Це зумовлено перш за все родючістю грунтів, адже тоді цей регіон давав найкращий сорт конопляного прядива.

Традиційна вишивка Тернопільщини

Чоловіча сорочка в регіоні мала середню довжину та часто носилася поверх штанів або заправленою у них. Крій був переважно тунікоподібним. Їх часто оздоблювали вишивкою та мереживом, вишивали комір, манжети та пазуху. В сучасному Борщівському та Заліщицькому районах, які входили до Західного Поділля, існували святкові сорочки, які селяни одягали тільки на великі свята до церкви. Вони були переважно вишиті червоними, жовтими або ж помаранчевими кольорами, проте зустрічався зелений або ж синій. Візерунки часто розміщували внизу сорочки. Повсякденна, на відміну від святкової, була більш стримана не тільки в оздоблені, але й своїй кольоровій гамі. 

Чоловіча сорочка Борщівський район. Джерело: Pinterest

Чоловічі штани на Західному Поділлі були двох видів: полотняні штани-портки та сукняні штани-холоші. Крій залежав від того, з якого матеріалу їх шили. Штани-холоші виготовляли переважно з цупкого домотканого сукна, а їх силует був прямим. Штани-холоші навпаки, шили із тоншого матеріалу. 

Український кожух

Щодо верхнього одягу, то він був різноманітним і поділявся на 2 типи-безрукавний та із рукавами. Взимку чоловіки одягали кожухи, які застібалися на гудзиках. Проте не всі могли собі дозволити його купити, адже цей вид верхнього одягу був для багатьох дорогим. Тому його носили переважно заможні селяни. Бідні могли собі дозволити лише короткий кожух, проте частенько носили опанчі. Широко поширеним був сіряк, який  зазвичай прикрашали червоними нитками та лейбики, який одягали в період міжсезоння- навесні або ж восени.

Шкіряні постоли

Для чоловіків існували 2 види поясів – ткані пояси крайки та шкіряні. Із головних уборів зустрічалися смушеві шапки чорного або сірого кольорів, які одягали взимку; солом’яні брилі, або ще як їх називали капелюхи, які були літнім варіантом. Чоловіче взуття складалося з чобіт, хромових або кирзових.  Їх виготовляли місцеві шевці, або ж купували на ярмарках. Колись хороші чоботи вартували досить дорого, тому дозволити їх собі купити могли далеко не всі. Зазвичай одна пара була розрахована на всю сім’ю. Влітку чоловіки носили мешти або шкіряні постоли, які самі ж виготовляли. Бідні селяни не могли собі це дозволити, тому ходили босоніж.

Жіночий одяг в першій пол. ХХ ст. у південних районах Тернопілля

Жіночий одяг Західного Поділля дотепер вважається одним із найцікавіших та найколоритніших в Україні. Він складався з сорочки, плахти, корсетки, запаски, кожуха, хустки, чоботів, прикрас, свити тощо. Вишивка цього регіону також варта уваги, адже основним її кольором є чорний, завдяки чому зараз вона є знаною у всьому світі. Сорочки були основним елементом жіночого одягу. У Борщівському районі їх шили з плечовими вставками, які були пришиті до основи тканини. Це допомагало збільшити середину станка, яку драпірували. Орнамент будували з використанням дрібних мотивів, адже складки частково прикривали елементи візерунку. 

Джерело: Культура Тернопільщини

У південних районах Тернопільщини, на Чортківщині, Борщівщині та Заліщиках існує легенда щодо особливості жіночої сорочки. Згідно з нею,  під час одного із набігів турків на Поділля, було вбито все чоловіче населення. Жінки, в знак скорботи одягали лише чорні сорочки, навіть на великі визначні події, такі як вінчання. Це тривало близько 7 поколінь. Що цікаво, 7 покоління відійшло лише на початку ХХ століття. З того часу в цих регіонах розпочалася нова “епоха”.

Жіноча сорочка Борщівський район. Джерело: Культура Тернопільщини

Відтоді сорочки змінили свій першовигляд, набули інших барв і рослинного орнаменту. По вишивці можна було впізнати, яка господиня що вишиває, адже у кожної жінки був свій індивідуальний стиль. Своїми узорами було не прийнято ділитися. Серед технік були поширена колодка, низинка та інші.Свої, або ж сорочки близьких людей, жінки Тернопілля ніколи не віддавали чужим людям. Вірили, що такими діями заподіять величезного лиха. 

Найпоширеніший тип крою сорочок- сорочка – “хлоп’янка”. Вона була довгою, цим нагадувала туніку.  Поясний одяг складався з обгорток та тканинних поясів-крайок. Обгортки, які ще часто називали “опинками” були поширеними в південних районах Тернопільщини. Вони подібні до запасок, проте  виготовлялися втричі довшими. Килимові запаски ткали за спеціальною килимовою технікою.

Жіночі спідниці довгі, а палітра була темною – переважав чорний та темно-синій колір. У південних регіонах Тернопільщини часто використовували пояси крайки. Особливо поширеними на Західному Поділлі, зокрема в Борщівському, Заліщицькому, Бучацькому районах були хутряні безрукавки. Їх жінки одягали взимку.  Хутряні безрукавки виготовляли з овечої вовни, прикрашали аплікаціями та вишивками кольорових ниток поли, бічні шви, кишені тощо. Часто додавали дрібний бісер і стеклярус.

Пояс крайка

Ще жінки одягали сіряки, які прикрашалися нашивками й аплікаціями. Довгі кожухи були поширені лише серед заможних селян, адже вартували дуже дорого. Основним головним убором були білі рушникові полотнища та хустки, які купували на ярмарках.

Українське намисто

Жінки Подільщини полюбляли прикраси. Тут набули поширення намиста, коралі, намиста з венеційського скла та бісеру. Взуття виготовляли самі, проте часто ходили босими. Заможні панянки  могли собі дозволити купувати модне взуття в крамничках. Це були переважно мешти або хромові чоботи.

.,.,.,.