Колись медицину вважали справою виключно представників сильної статі. Свої привілеї чоловіки дуже пильно оберігали, тому займатися лікуванням жінкам було суворо заборонено, звісно, окрім акушерства. Зміни, пов’язані зі сферою діяльності жіноцтва та їх місцем у суспільстві розпочалися ще на початку XIX століття. Лікарська справа перестає бути суто чоловічою. Серед найвідоміших постатей того періоду виділяється ім’я Ліни Штерн, Елізабет Блекуел і українки Софії Окуневської-Морачевської. Далі на ternopolyanka.
Історія життя Софії Окуневської
Першою жінкою-лікарем із Західної України, селища Довжанка сучасної Тернопільської області Тернопільського району, була Софія Окуневська- Морачевська. Вона стала не тільки першою жінкою Австро-Угорщини у медичній справі, але й першою українкою у цій державі, яка закінчила університет і здобула фахову освіту. Народилася Софія 12 травня 1865 року у священницькій сім’ї. Її батько, Атанас Данилович, з 1881 року успішно працював у галузі медицини на Буковині.
Тоді у житті стався переломний період, через який Атанас подався у науку. Це сталося через смерть його дружини. Але ще задовго до цього, перебуваючи на посаді пастиря, чоловік вже проявляв інтерес до медицини. Врешті-решт, митрополит задовольнив його прохання. Працював Атанас повітовим лікарем у місті Сторожинці неподалік Чернівців.
Після смерті матері, дівчинка перебувала на вихованні у тітки Теофілії Окуневської-Озаркевич разом із своєю двоюрідною сестрою й майбутньою письменницею Наталією Кобринською. Вона була дружиною впливового українського греко-католицького священика, громадського та політичного діяча Івана Озаркевича. Як лікаря, батька Софії дуже шанували на Буковині.
З медициною був пов’язаний ще дядько Окуневської. Він взагалі був одним із перших українців, якому вдалося здобути вищу фармацевтичну освіту. Можна сказати те, що обрала цю галузь у подальшому своєму житті Софія зовсім не випадково.
Навчання у гімназії та перші перепони
Коли Софії виповнилося лише 19 років, вирішила податися на курси при Львівській академічній гімназії. Варто зазначити, що туди вона вступила вже з чималим багажем знань, їй заздрив не один юнак. Блискуче складений іспит спричинив неабиякий фурор у Галичині. Перешкодою у здійсненні наміру навчатися далі стала саме приналежність Софії до жіночої статі. У ті часи програми жіночих шкіл надто відрізнялися від тих, де навчалися чоловіки. Там не передбачали вивчення грецької та латинської мови. Цікавим є і те, що дівчат не допускали й до державного іспиту на атестат зрілості. Щоб вступити в омріяний навчальний заклад, Софія витратила чималі зусилля. Проте їй вдалося досягти свого.
Та згодом Окуневська знову зіткнулася з черговою проблемою. Справа у тому, що з дипломом цієї гімназії можна було вступити до університету, проте не жінці у ті часи, та не в Австро-Угорщині. Через неприйняття жінок до вишів, Софія разом із двоюрідною сестрою Наталією Кобринської подалися до Швейцарії, де це зробити було можливо. Варто зазначити, що перед цим близько 2-х років жінка намагалася отримати дозвіл на навчання в Австро-Угорщині, але їй це не вдалося. У Швейцарії жінки мали більше прав, через те вирішили податися за кордон.
Подальша діяльність Софії Окуневської та знайомство з майбутнім чоловіком
Софія та Наталія вступили на навчання до одного закладу – Цюрихського університету. Сестра навчалася економіці, а сама Окуневська- на медичному факультеті. У 1895 році вона успішно закінчила університет. Про це навіть написали у газеті “Буковинські відомості”. Так Софія Окуневська стала першою жінкою Австро-Угорщини, якій вдалося здобути вищу медичну освіту.
Зі своїм майбутнім чоловіком, Вацлавом Морачевським, Софія Окуневська познайомилася перебуваючи у Цюриху. Варто додати, що коли жінка тільки завершувала своє навчання в університеті, Вацлав вже захистив докторську дисертацію з хімії і медицини. Поляк за походженням дуже критикував тогочасну польську владу та був активним поборником української самобутності. Одружилися закохані у 1890 році. У планах було жити й продовжувати працювати на теренах Австро-Угорщини, але там не визнавали жодних іноземних дипломів.
Молода жінка їде разом із чоловіком до Кракова, де йому запропонували роботу. Проте ані в Кракові, ані у Львові їм не вдалося розпочати лікарську діяльність. З 1900 року подружжя проживало й працювало у Чехії, в місті Карлові Вари. На той час у них вже було двоє дітей – син Юрій та дочка Єва. У Чехії Вацлав працював приватним лікарем.
Незламність Софії Окуневської вражає. Незважаючи на те, що жінка отримала диплом, захистила дисертацію про анемію крові й здобула ступінь доктора медицини, роботи знайти не могла. Її відмовили спочатку в Австро-Угорщині, а згодом через те, що вона жінка, не визнали лікарський фах і у Польщі. Останнім місцем її перебування став Львів. Там вона провела й останні роки свого життя. З 1903 року працювала лікарем у “Народній лічниці” у кузена Євгена Озаркевича. Заклад спрямував свою діяльність на допомогу бідним. Серед усіх відділень, Софія обрала гінекологічний.
До сьогодні її вважають найпершою жінкою-гінекологом у Галичині. Окрім лікарської справи, разом із Євгеном Озаркевичем, займалася організацією та проведенням курсів для сестер милосердя і акушерок. А ще жінка започаткувала лікування раку шийки матки радієм за методикою Марії Склодовської-Кюрі.
Здобутки першої жінки-лікарки
Усі ті, хто хоч один раз побував у її домівці розповідали, що там пахло травами, ніби в аптеці а скрізь знаходилися оберемки лікарських рослин. Софія Окуневська довіряла народній медицині. Вона вірила, що такий старий метод лікування є дієвим. Важливим здобутком є її укладення словника української медичної термінології. Серед усіх тогочасних лікарів, найпершою, хто став практикувати променеву терапію у боротьбі з онкологією стала саме Софія Окуневська. Практикувалася й займалася науковою діяльністю жінка у Францесбадені. Але до кінця свого життя, вела активну лікарську практику перебуваючи у Львові. Їй вдалося врятувати не одне людське життя, проте своє, на жаль, ні.
Перша жінка-лікар в Австро-Угорщині померла раптово. Вона мешкала одна, у той момент, коли нікого не було поряд, тріснув апендикс. Проте попросити про допомогу Софія не могла. Її привезли в лікарню через 2 дні, але було запізно. У лікарні жінка померла від гнійного апендициту 24 лютого 1926 року. Її прах до сьогодні спочиває на Личаківському кладовищі.
Видавнича діяльність
Софія Окуневська-Морачевська за своє життя брала активну участь у виданні першого жіночого альманаху “Перший вінок”. Окрім того, що ця періодика мала феміністичні мотиви, тут було зібрано найкращі тогочасні українські літературні твори написані жінками. Це, наприклад: Лесі Українки, Климентії Попович, Ганни Барвінок, Олени Пчілки та інших. Це лише засвідчило про те, що і ця справа також перестає бути власне чоловічою.
Альманах вийшов з друкарні Товариства імені Шевченка. Його обсяг склав 464 сторінки. Активно підтримував й допомагав його швидкій появі талановитий Іван Франко. Варто додати, що з цим письменником свого часу зблизила робота над виданням Софію Окуневську. Окрім того, що вона зналася на лікарській справі, була ще й чудовим знавцем української і зарубіжної літератури. У “Першому вінку” жінка додала кілька авторських творів, серед яких оповідання “Пісок, пісок”.
