До сьогодні чимало тернополян й гадки не мають, хто такі Барвінські та чим вони займалися у Тернополі. Та вулицю родини Барвінських знають, напевно, всі. Пропонуємо вам зануритися у історію цього таємничого сімейства й дізнатися, ким насправді були ці люди. Далі на ternopolyanka.
Рід Барвінських – звідки початок?
Згідно досліджень С. Павлишина “Сага роду Барвінських: рід Барвінських в історії культури”, Барвінські належать до одного з найстаріших польсько-українських родів. Він своїм корінням сягає XI століття. А першим представником знатного роду вважають позашлюбного сина польського короля Лешка Білого – Барву. Проте, якщо переглянути офіційні джерела, його ім’я ніде не згадується. Міститься інформація лише про дочку Соломію та сина, спадкоємця престолу Болеслава.
До Галичини вони прийшли разом із військами Казимира ІІІ. Представники цього роду зустрічаються не тільки в Україні, але поза її межами, наприклад у Польщі, Німеччині та Канаді. Усі вони вирізнялися тим, що посідали досить високі посади у державі, були представниками інтелігенції, брали участь у військових подіях тощо. Цей шляхетський рід згадується й у Червоній Русі. Цю назву вперше вжили у Хроніці Констанцького собору Ульріха фон Ріхтеталя. Таким терміном позначали Галичину. Надто поширеною вона була у польських джерелах XVI—XVIII століттях.
Герб сім’ї називається “Jastrzębiec”, українською читається як “Ястшембець”. Схожим є слово у перекладі з польською “jastrząb” – “яструб”. У 1683 році, до нього додали другий, що походив з франко-німецького роду. Особливістю цього гербу є те, що шляхетський рід розділений на представників роду Ястшембець і Ахінґер. Одна гілка роду Барвінських тривалий час проживала на Тернопіллі. Саме про них піде мова.
Олександр та Євгенія Барвінські
На сьогодні дуже важко уявити тернополянина, який би не знав де знаходиться вулиця Родини Барвінських у Тернополі. Та чи знаєте ви, від чого пішла ця назва, хто ці люди і чим вони займалися? Для багатьох досі залишається невідомим той факт, що у XIX-XX столітті ця сім’я в Тернополі вважалася однією з найпочесніших. Розповісти детальніше про всіх представників неможливо, проте варто згадати про її ключові постаті, що жили й “творили” тут, у Тернополі.
Родина Барвінських складалася з 8 осіб. Головою сім’ї був Олександр Барвінський. Він походив з невеликого селища Шляхтинці, що на Тернопільщині. Колись воно належало до Тернопільського округу, Королівства Галичини і Володимирії, згодом входило до складу Австро-Угорщини. Саме з нього на Тернопіллі бере початок цей шляхетський рід.
Олександр вирізнявся своєю освіченістю й начитаністю, виховувався у сім’ї, де змалечку прищеплювали любов до усього українського. З дитинства попри заборони й утиски, спілкувався виключно українською мовою. Добре знав кілька слов’янських мов, а також німецьку. З 1868 року вів активну викладацьку діяльність у Бережанах. Допрацювався до професора державної учительської семінарії у Львові. Перебуваючи у Бережанах, Олександр піднімав питання створення для навчання підручників українською мовою. Йому навіть вдалося видати “Виїмки з українсько-руської літератури”.
Активістом Олександр Барвінський був і у громадсько-політичному житті рідного краю. Не міг стояти осторонь того, що відбувалося на рідній землі. Тому чоловік намагався порозумітися з тодішнім австрійським урядом і польськими політиками. Робив спробу впровадження політики “нової ери”, яка передбачала угоду між українськими і польськими фракціями Галицького сейму у 1890 році, проте безрезультатно.
Три роки Олександр Барвінський перебував на посаді депутата і маршалка у Тернопільській повітовій раді. Після цього його прийняли до складу австрійського парламенту. Згодом став послом Галицького сейму, але не довго. Незважаючи на своє активне громадське життя, у чоловіка була велика сім’я, якою він опікувався. За життя був двічі одружений. Перша дружина, Софія, померла у 1877 році. Тоді Олександр залишився сам із дітьми. Другий шлюб уклав із українською піаністкою та хоровою диригенткою Євгенією. Вона подарувала Барвінському ще 5 дітей. Про другу дружину Олександра відомо те, що вона походила зі Львова. У Тернополі була організатором та керівником чоловічого і жіночого хору з 1882 по 1886 рік. Виступала за українську українську музику й намагалася пропагувати творчість наших композиторів. Усе життя Євгенії було тісно пов’язане з мистецтвом і музикою.
Діти Барвінських
Дітей у родині Барвінських було шестеро. Від першого шлюбу ще у дитинстві помер хлопчик, залишилася лише донька. Друга дружина, Євгенія, народила 5 синів і одну доньку, та один малюк також помер. Усі її діти виросли гідними свого батька й неньки України. Найстаршою була донька з першого шлюбу – Ольга. Вона народилася у 1874 році. Про її життя достеменно не відомо. За словами дослідників, жінка стала громадською активісткою як її батько. Найстаршою дитиною з другого шлюбу був Богдан. Чоловік народився в 1880 році. На жаль, про нього теж можна віднайти небагато інформації. Відомо, що Барвінський був відомим істориком, бібіографістом і архівістом.
Роман Барвінський подався в інженерію та займався малюванням. Відомим представником сімейства є син Олександр. Його життя було доволі непростим. Народився 1889 або 1990 року у Львові. Там навчався і здобув вищу освіту з медицини. Чоловік пережив Першу і Другу Світову війну. У часи Першої, працював військовим лікарем у Албанії. За часів Другої – перебував у Львівському відділі охорони здоров’я. Під час радянської окупації, у 1944 році за його сім’єю вівся активний нагляд спецслужб. Та постанова про арешт була видана лише у 1947 році.
Олександра Барвінського звинуватили за нібито співпрацю з таємною державною політичною поліцією Третього Рейху – гестапо. Проте це не все. Лікарю приписували проведення антирадянських націоналістичних агітацій, проте чоловік все заперечував. Врешті-решт йому довелося визнати свою вину, ймовірно під тиском і через катування. Згідно Енциклопедії сучасної України, через рік Олександра засудили до 10 років позбавлення волі та 5 років обмеження у правах. Після повернення зі заслання, представник роду Барвінських через деякий час помер.
Митцем, що подарував світові нові музичні шедеври, став Василь Барвінський. Його вважають найвизначнішим представником української музичної культури ХХ століття. Народився Василь 20 лютого 1888 року в Тернополі. Ще змалечку хлопчик виявив інтерес до музичного мистецтва. Його навчанням зайнялася мати, Євгенія Барвінська. Після цього Василя відправили здобувати освіту до Львівської консерваторії. На творчий шлях вступив лише перебуваючи на навчанні у Празі. Загалом, специфіка творчості митця полягає в його нахилу до мініатюрного жанру. Дуже любив фортепіанний.
Коли ж повернувся до Львова, то розпочав там працювати на посаді директора і професора Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка. Попри педагогічну діяльність, часто виступав з концертами, керував хором і займався написанням музичних творів для фортепіано. Окрім цього, значна частина його праці присвячена вокальному жанру. З приходом більшовиків на українські землі, Василя, разом із братом Романом заарештували. На жаль, чимало доробків композитора було вщент знищено через невдоволення тогочасної влади. Заслання відбував близько 10 років, а після повернення додому, зайнявся відтворенням усього того, що було втрачено. Помер Василь Барвінський у віці 75 років у місті Львів. Там і спочиває на Личаківському цвинтарі.
Рід Барвінських обірвався?
На жаль про те, чи є потомки у родини Барвінських не знаходимо жодної інформації. Цілком можливо, що Василь, Олександр, Богдан, Роман і Ольга були останніми представниками давнього польсько-українського шляхетського роду. Проте, якщо про Василя і Олександра Барвінських нам відомо дещо більше інформації, то інші представники для нас є незвіданими. Та у тому, що рід безслідно зник, теж не варто бути впевненим. Це ще доведеться дослідити науковцям.
