Друга Світова війна вплинула не тільки на економічне та культурне життя в Україні, але й на моду та зовнішній вигляд людей. Так, у післявоєнний період на Західному Поділлі, зокрема в південному регіоні Тернопільщини, спостерігалася неабияка трансформація в одязі чоловіків і жінок. Далі на ternopolyanka.
Що змінилося в регіоні після Другої Світової війни?
Масштабною подією, яка вплинула на всі сфери життя українців у ХХ столітті стали Світові війни. Друга Світова війна, безпосередньо, охопила території сучасного Поділля та Галичини, що призвело до численних жертв, руйнуванню економіки та шкодою для здоров’я мешканців. Окрім цього, за часи війни, спостерігалася тенденція повернення українців до традиційного одягу, який виготовляли в домашніх умовах. Що цікаво, український костюм тоді вперше за післявоєнне десятиліття був широко поширеним на Тернопільщині та продовжив своє існування. Це було перш за все через те, що місцеві не мали можливості придбати не тільки будь-який елемент одягу через війну, але й навіть тканини для пошиття. Тому в той час зростає тенденція виготовлення домашнього полотна і сукна.
Післявоєнний час спричинив хвилю еміграції. У той час люди масово виїжджали до Європи та Америки. Це в свою чергу спричинило завезення в регіон нового одягу та тканини для тих, хто залишився вдома. Так, тоді вперше Тернопільщина побачила “шалян”- матеріал, з якого виготовляли спідниці в селах. Подарованим одягом від родичів, часто торгували місцеві. Це був один із способів заробітку після виснажливої війни. До таких людей в містах та селах ставилися дуже неоднозначно, адже з одного боку вони просто продавали одяг, намагалися заробити грошей, а з іншого – робили величезні націнки й “наживалися” на інших.
Яка трансформація відбулася в одязі?
Західне Поділля займає південну частину Тернопільщини. Щодо особливостей та трансформації одягу в цьому регіоні у період другої половини ХХ століття, то збереглися деякі цікаві відомості. Однією з особливостей цього регіону до воєнного часу була коротка сорочка. Проте опісля, цей елемент одягу зазнав певних змін і став схожим на блузу, яка була більш практичнішою. Разом із тим, стало дещо іншим її оздоблення. Так, як на Західному Поділлі, зокрема на півдні Тернопільщини, була притаманна густа вишивка чорними нитками, то після Другої Світової війни, вона відійшла у минуле. Її замінив геометричний орнамент з символами, який вишивали за допомогою вовняних ниток темних кольорів у техніці “колодка”. Тодішній брак матеріалів і тканини не стали завадою для появи нових елементів одягу на Тернопільщині, наприклад блузки на
на гудзиках.
Вперше у повоєнне десятиліття завдяки одягу, з’явилася помітна різниця між поколіннями жінок. Фактично по ньому можна було дізнатися приблизний вік та статус особи. Так, старші жінки продовжували носити старі традиційні костюми. Одним із елементів, який незважаючи на ряд нововведень продовжували залучати в свій образ старші жінки, стала запаска-горботка. Молодиці навпаки, активно сприймали та споживали нові елементи в одязі післявоєнного періоду. Широко вжитку тоді набули сорочки-блузи та широкі спідниці.
Щодо нижнього одягу, то на Тернопільщині були поширені запаски і спідниці. Через війну вони також зазнали суттєвих змін. У перші повоєнні роки, в регіоні вже не вишивали спідниці, в оформлені стали дещо простішими, навіть матеріал, з якого їх виготовляли змінився. Шили спідниці переважно з оксамиту, домашнього сукна або шерсті. Тканину на Тернопільщині купували переважно у єврейських крамницях, яких на той час було чимало в регіоні.
Колись в регіоні був надто поширеним горсик або горсетка. Проте, нагрудний одяг у післявоєнний період також поступово почав втрачати свою актуальність. Горсик був зазвичай красиво оздоблений та вишитий. Що цікаво, він частенько виконував функцію бюстгальтера, адже підтримував груди та притискав їх.
Серед елементів верхнього одягу, в південному регіоні Тернопілля набуває поширення стачок. Це був один із видів міжсезоного вбрання, який виготовляли з полотна на підкладці. Для того аби стачок був теплим і його можна було одягати взимку, вшивали безрукавку-камізельку. Спочатку одягали безрукавку, а поверх нього стачок. Носили такий верхній одяг не тільки жінки, але й діти, наприклад у школу. Ринтух – це ще один вид верхнього одягу, який виготовляли з домотканого полотна. Його кроїли за схожою схемою горсика, проте він мав довгі рукави. Шили ринтух приталеним, з величезною кількістю складочок, які спадали донизу. Старші люди навпаки, надавали перевагу сірякам, приталеному верхньому одягу, з невеликим стоячим комірцем. Проте після війни вони поступово вийшли вжитку.
Заліщицький район. Джерело: Спадок
Так, як грошей катастрофічно не вистачало, чимало селян не могли собі дозволити купити фуфайку, навіть незважаючи на те, що вона була невеликої вартості.Натомість її шили місцеві кравці або кравчині на замовлення селян. Фуфайка колись нагадувала дещо сучасний теплий светр чи кофту. Виготовляли її переважно з ватину.
Яке взуття носили на Тернопільщині?
Із взуття, яке було поширене в південних районах Тернопільщини, зустрічається згадка про черевики, чоботи, валянки, мешти тощо. Особливе місце відведено саме червоним черевикам, які були притаманні цьому регіону починаючи з ХХ століття. Щоправда, дозволити придбати їх собі через велику ціну міг далеко не кожний. Але, якщо вже хоч одна пара таких чобіт була у сім’ї, то вони зазвичай передавалися в спадок.
Валянки- це зимове взуття, яке було дуже поширеним на Тернопільщині. Після війни їх виготовляли переважно з військової шинелі, яка давала змогу зекономити на шкірі, адже вона в той час була дуже дорогою. Зазвичай з цього матеріалу виготовляли лише нижню частину валянків.
Серед літнього взуття, мешканці південного регіону надавали перевагу мештам, що у перекладі з татарської означає “легкі черевики”. У сучасному Гусятинському районі колись вони було особливо поширеними, але переважно з квадратним носком. Часто таке взуття купували на виріст для дітей. Зустрічалися й такі випадки, що на велику сім’ю була лише одна пара мешт, яку носили переважно старші діти. Чому так? Бо зазвичай вони виконували усю хатню роботу, тому мешти їм були неабияк потрібні. Це завжди провокувало на конфлікти між дітьми.
Яким прикрасам надавали перевагу жінки?
На Тернопільщині великою популярністю користувалися прикраси, особливо це було помітно серед жінок. Звичайні селяни носили переважно недорогі вироби, наприклад у регіоні були широко поширені так звані “пацьорки”. Пацьорками називали намисто, яке виготовляється зі скла. Через свою крихкість, такі прикраси зазвичай дуже часто розбивалися, тому й потребували неабиякої обережності в носінні та зберіганні. Ще одними були “позиньки”. Їх виготовляли з поламаних коралів. Вони дуже нагадували звичайні “коралі”, проте були дрібненькими й різнокольоровими.
Головні убори жінок в післявоєнний період
Свій першовигляд змінила й традиційна українська хустка. До війни жінки одягали чорні тернові хустки, проте опісля набули поширення так звані “канадські”. Вони були незвичайні своїм величезним розміром і симетричним кольоровим малюнком, переважно квіткового орнаменту. Хустки, які називали “богородицями” носили переважно молодиці. Вони в своїй основі мали жовте тло. Окрім цих, в регіоні популярністю користувалися й так звані “турецьку хустки”.
