В історії найкривавішою подією, мабуть, стала Друга Світова війна. Вона принесла чимало лиха на українські землі, зруйнувала багато доль і людських життів. Післявоєнний період став найважчим випробуванням для мешканців Західної України. Нова влада одразу ж розпочала впроваджувати нові порядки, які кардинально відрізнялися від тих, що тривалий час побутували тут. У країні розпочався дефіцит. Він охопив всі сфери людського життя. Катастрофічно не вистачало грошей на придбання необхідних речей для вжитку. Люди були змушені йти на радикальні міри задля того, щоб придбати одяг. Однак, які саме – читайте у статті на ternopolyanka.
Післявоєнний період і криза: як це зачепило і проявилося у Тернопільській області?
Світ ще не встиг повністю оговтатися від жахіть 1914-1918 років, що охопила всі європейські країни і не тільки, як дуже скоро розпочалася ще одна війна, більше відома як Велика Вітчизняна. Вона стала ще більш руйнівною за попередню. Загальні втрати військового і цивільного населення становлять від 50 до 75 мільйонів. Однак точна цифра досі невідома. Друга Світова спричинила масштабну кризу. Чимало світових надбань було вщент зруйновано. Деякі зникли безслідно. Інші ж потребували відновлення й затрату ресурсів. Криза охопила майже всі сфери діяльності.
Проблема заробітку стала однією з основних. Одразу ж після завершення війни постало питання швидкої відбудови. Для цього залучили майже всі сили. Варто зазначити, що внаслідок війни значних руйнувань зазнала Тернопільська область.
Місто Тернопіль на більш ніж 85% було знищено. А це близько 2600 житлових будинків, фабрик, історичних будівель тощо. Питання про його відновлення постало відразу по завершенню бойових дій. Люди працювали задарма. У повоєнні роки майже ніхто не отримував грошей, адже їх просто не було. Це стосувалося й одягу. Ходили в тому, що мали. На товари був значний дефіцит. Мешканці Тернопільщини, щоб отримати бодай якісь кошти наймалися до заможних представників селянства. Спостерігалися навіть випадки економії на харчах. Українці могли кілька днів не вживати домашні продукти, такі як: яйця, молоко, сир, сметану, задля того аби потім продати їх на базарі. Виручені кошти тратили на необхідне – одяг і взуття.
Дещо краща ситуація спостерігалася у тих, хто мав родичів у великих містах. Вони найчастіше робили їм замовлення на матеріали для пошиття одягу. Його здебільш виготовляли самі або користувалися послугами швеї. Варто зазначити, що кравецтво у ті часи набуває поширення. Воно спрямовувалося передусім на виготовлені одягу для селян. Однак скористатися такими послугами могла далеко не кожна сім’я. За свою роботу швеї брали кошти, звісно, що це була помірна ціна, проте не кожен міг її посилити. А ще варто взяти до уваги і той факт, що це все відбувалося у перші повоєнні роки, коли оплачуваних робіт фактично не було.
Друга Світова війна стала причиною й до еміграції значної частини українців у європейські країни, США, Канаду тощо. Чимало українців після закінчення воєнних дій так і ніколи вже не повернулися додому. Цьому сприяло кілька факторів: краще життя, відсутність тоталітарного режиму або власного житла. Вони намагалися дбати про тих, хто залишився в рідній країні. Часто передавали одяг. Однак це явище з’явилося трішки пізніше. Новомодне європейське вбрання продавали, щоб заробити грошей. Ціна його у декілька разів перевищувала реальну вартість.
Явище “спекуляції” і обміну на Тернопільщині
Схожим до перепродажу європейського вбрання було явище “спекуляції” у перші повоєнні роки. Купівля одягу і його продаж приносило хороший прибуток. Перекупи часто їздили до сусідніх республік Радянського Союзу або великих міст, де й робили великі закупи. Продажем займалися переважно у своїй місцевості. Найчастіше такий одяг вартував дорого. Це лише провокувало на конфлікти. Явище спекуляції спостерігалося й у Тернопільській області. Що цікаво, спекулянтів не долюблювали у селах, онак люди все ж таки купували у них собі вбрання, адже придбати будь-деінде можливості не було. Країну охопив дефіцит.
Ще одним способом отримати одяг був обмін. Це дуже часто практикувалося й на території Тернопільської області. Селяни Західної України мали своє господарство, а тому їм не складало труднощів обміняти будь-що на новий плащ. Популярним продуктом продажу в СРСР стала горілка. Однак відкрито її продавати було заборонено. Тому селяни це робили потайки. Це приносило людям гроші і досить не малі. Обміном займалися відносно недовго.
У Західних регіонах України, після приєднання їх до Радянського Союзу одразу ж розпочали вводити жорсткі правила. Нова політика була далекою для селян. Власне господарство фактично переставало належати людям. Тепер все нажите майно, худоба, землі переходило у колгоспи. Люди змушені були там працювати, і відповідно, обміняти будь-що із власного майна на одяг було важко, а інколи й взагалі неможливо. Праця у колгоспах у перші повоєнні роки не оплачувалася.
Мешканці Тернопільщини працювали задля спільної відбудови країни та її економіки. Кошти розпочали отримувати лише в 50-60-х роках, і то, потрібно було добряче попрацювати аби їх отримати. Загалом, з виплатами тут теж складалися певні труднощі. Ті, хто працювали у колгоспах інколи могли отримати щось із безкоштовного одягу. Однак таке спостерігалося вкрай рідко. Отримати одяг міг лише той, хто належав до передовиків праці.
Крадіжки – спосіб заробітку?
Післявоєнні роки спричинили зміну світогляду і ставлення до речей в українців. Воно стало більш бережливим. Наприклад: новий одяг або той, що здавався кращий за станом старше покоління не носило. Його відкладали для дітей. Самі ж одягали старий одяг, який вже давно був непридатним у користуванні.
Характерним явищем для післявоєнних років стали крадіжки. На жаль, дуже часто цим займалися ті, хто перебував у надто скрутному становищі. Тобто не мав ніякого способу заробітку чи домашнього господарства. Крадіжки стали способом виживання у важкі для всіх часи. Коли ж у Західній Україні запровадили колгоспи, а все майно стало колективним, людям нічого не залишалося як красти у колгоспів.
Можна сказати, що вони крали у “самих себе”. Крадене майно одразу ж збували. Це приносило незначний дохід. Отримані кошти спрямовували на придбання одягу. Також збирали ягоди та гриби, їх продавали на місцевому базарі. Щодо бідних селян, у яких не було жодної худоби і господарства, то вони продовжували носити старий або той, що у них був. На жаль, це явище було більш поширеним у перші повоєнні роки, зокрема на Тернопільщині.
Зміна стилю у післявоєнні роки
Одяг у післявоєнні роки не вирізнявся чимись особливим. Люди дуже часто купували те, що продавали. А, як ми бачимо, купівля нового вбрання стала дефіцитом для селянства. Тому придбати його було не так і легко. Друга Свiтова війна дуже видозмінила моду. На жаль, у Радянському Союзі це так і не вдалося побачити, адже все те, що відбувалося поза його межами не сприймалося владою і часто піддавалося критиці. Однак через деякий час, у гардеробі українців з’явилися тренчі, щоправда лише в чоловічому, а сукні замінили жіночі костюми.
Війна нагадала жінкам про те, що таке зручність. Тому після її завершення чимало жінок розпочали одягати штани. Насправді, це дещо не типове для Радянського Союзу. Мода там диктувалася владою, а тому всі світові нововведення тривалий час просто ігнорувалися. Поширеними стали й кардигани – теплий светр на ґудзиках, який ми одягаємо у прохолодну погоду. Він був дуже популярним у воєнні і післявоєнні роки.
Нацистська окупація залишила помітний слід у моді. Виробникам довелося адаптуватися під нові реалії й розпочати випускати суворі та практичні речі. У країнах розпочали заощаджувати на тканинах. Загалом існував їх дефіцит. Ставлення змінилося й до зачісок. Попри всі ці негативні моменти, варто додати, що дуже скоро модна індустрія в СРСР почала набувати розвитку. Це спровокувало кардинальні зміни у баченні жінки, її зовнішнього вигляду та стилю.
