Щоб стати зіркою не обов’язково бути багатим чи мати впливових батьків. Але важливо мати мрію, багато працювати, рухатися до своєї мети крок за кроком, віддаватися їй на 110% і ще мати частинку спортивного чи життєвого щастя. Всі ці слова про Ірину Масник (дівоче прізвище Кіт), тернополянку, яка досягла значних результатів в легкій атлетиці, стала відомою в біговій сфері і має значні плани на майбутнє. Детальніше про це розповість ternopolyanka.
Ірина Масник народилась (1983 р.) і проживала в Тернополі, а зараз живе в містечку Руда-Шльонська, що поряд з Катовіце (Польща). Перш ніж розповідати про її успіхи в біговій сфері зазначимо, що значний вплив на її сьогоднішнє життя мала автомобільна аварія, яка сталася 26 лютого 2022 р., а тому декілька слів про неї.
А сталося ось що. Іра та її чоловік Пшемислав виїхали автомобілем до Перемишля, щоб забрати Ірину молодшу доньку, яка виїхала з України у зв’язку з війною. По дорозі додому вони потрапили в страшну аварію. Обоє отримали травми спини, легенів, печінки (донька не постраждала). Протягом останніх місяців відбувався повільний, але впевнений процес реабілітації, який зараз дозволяє Ірині впевнено дивитися в своє майбутнє.
Як вона розповіла в середині серпня 2022 р., погода, робота, домашні турботи, сім’я, реабілітаційний процес, а також травми отримані в результаті цьогорічної автомобільної аварії впливають на заняття бігом, але все ж час вдається знаходити. Переважно ввечері. Відстані наразі близько 10-20 км за одну пробіжку (10 липня пробігла 21 км в темпі 5.05). Інколи робить це разом з чоловіком Пшемиславом. Темп розмовний, оздоровчий, реабілітаційний. Про якісь тренування чи серйозні навантаження наразі не йдеться. Мрія стати майстром спорту на марафонській дистанції наразі не реалізована. Не вистачило 3 хв. 13 секунд. А от на добовий біг маю норматив МСМК, але не присвоять, бо 4 роки тому анулювання було і лишили лише МС.
Скажи, чи можна говорити, що аварія поділила твоє життя навпіл?
«Так і є. Зараз кожним днем тішимось, радіємо. Як і я, так і Пшемислав (чоловік). Бо були на межі життя та смерті. Коли була в лікарні, то змогла переосмислити своє життя і зрозуміти, що до цього приділяла багато часу собі: роботі, тренуванням, змаганням, бо необхідні були кошти, але не дітям, сім’ї. Вдавалося і їм приділити увагу, але було мало. Зараз часто бачимося. Старші діти – Христина та Віка живуть окремо, а молодший син Ілля з нами. Але ми намагаємося разом багато ходити, зустрічатися. Навіть старша дочка Христина разом з колею по роботі бігла з нами 4 км під час змагань Bieg Bohaterów 2022».
«Біг – це класне захоплення, але є речі важливіші за нього. Якби в моєму житті не було бігу зазначає Ірина, то було б погано, адже скоро, 25 серпня, буде 10 років, як я безперервно бігаю. А загалом вже маю 16 років бігового досвіду, адже ще в дитячо-юнацькі роки активно ним займалася. Потім була перерва пов’язана з народженням дітей. А отже біг – це важлива частина мого життя. Важко було б змиритися з тим, що не можеш бігати, але можна було б це пережити. Важливо, що взагалі ми живемо, ходимо, маємо свої руки й ноги, можемо дітей бачити, виховувати.
Життя безумовно змінилося. Було до і є зараз. Я зараз не планую собі нічого екстра рекордного чи складного, а просто хочу бігати, щоб біг був в задоволення, без рекордів».
Звідки в тебе з’явилось бажання бігати? Тебе хтось підштовхнув до цього? Чому саме біг, а не щось інше.
“Коли я була в 5 класі, то знову переїхала з села до Тернополя і тоді інтуїтивно, підсвідомо відчувала, що хочу займатися спортом. Ходила на карате. Була кілька разів, але мені там не сподобалось.
В 6 класі ходила на баскетбол. І ніби все гаразд. Гарно грала. Мені сподобалось, що я цілу годину була активна. Проблема була в іншому. Не так пас дала, не так забігла. І я вирішила, що це не моє. Потрібен спорт, де б я сама за себе відповідала. А тому залишила баскетбол.
В 7 класі (1996 р.) на урок фізкультури прийшов Борейко Михайло Михайлович. Зараз живе і працює в Ізраїлі. Йому сподобалось як я пробігла 400 м. Програла тоді лише Олі Вітрук, яка вже тренувалась в цього тренера. Він запропонував мені в нього займатися. Я погодилась. Ми робили багато силової роботи, тобто качали м’язи, а власне бігу було мало. Коли в квітні бігла за 9 школу 1 км, то останні 300 метрів довелось йти пішки, бо витривалості як такої не було.
Пройшло літо. У 8 класі познайомилася з Миколою Миколайовичем Ситарчуком. Він набирав вихованців серед учнів 3 класу, і я змогла домовитися з ним про перехід до нього. З жовтня по грудень 1997 р. я змогла натренуватися так, що в Івано-Франківську на чемпіонаті спортивної школи «Колос», який відбувався в манежі (там коло мало 150 метрів), то я 1500 метрів пробігла на 3 місце. Тренер – це важлива річ. 2 місяці і я одразу в призах. Він побачив потенціал і почав ганяти. Відповідно з’явився результат”.
«До речі, не знала раніше, що можливо між тренерами існує конкуренція. І після того, як я досягла успіху, то тренери, теперішній і минулий, часто почали сваритися на предмет того, чому я перейшла від одного до іншого. Виявляється, коли відбувається такий перехід, то треба запитати дозволу в «старого» тренера і лише тоді можна було б тренуватися в «нового». Але я цього не зробила. Це була одна із причин їх конфлікту.
Далі я почала бігати все краще і краще. Перемагала на дистанції 1500 метрів вже в Тернополі на Центральному стадіоні. На той час вже всі знали моє прізвище, Кіт, і розуміли, що шансів перемогти не було. На той час бігала 800 та 1500 метрів і відчувала, що біг це моє. Я впевнено себе почувала на біговій доріжці.
Далі почалося сімейне життя. Народження дітей. Біг і загалом спортивне життя відійшло на задній план».
Хто чи що було раніше чи є зараз для тебе мотиватором для занять бігом?
«На початках мотиватором була дружина Борейка М. М. – Тетяна Купінська. Вона класно бігала свої 1500 м і мене це підштовхувало рівнятися на неї, брати приклад, я захоплювалась її результатами.
А в другий період, це 10 років тому, я була обтяжена дітьми, чоловіком, важкою працею в селі на городі, а тому шукала можливість відволіктися. Вирішила почати бігати і робити зарядку, щоб підтримати себе психологічно, а також підлікувати спину, яка боліла від роботи. Вставала зранку, щоб не привертати зайвої уваги людей, які в таких місцевостях не надто розуміють сенс бігу. Розпочала з невеликих відстаней, а саме 3 км. Далі більше, більше. Додавала щоразу собі по 2 хв. бігу. Через місяць вже бігала 10-ку. Загалом за 9 місяців таких легких пробіжок поступово почала бігати 25 км. Останні кілометри я бігла швидше. Останній взагалі по 4 хв. за 1 кілометр.
Я тренувалася і коли бігла 3 км на Чемпіонаті області з кросу на ДЮСШ “Колос” в 2013 році, то пробігла їх за 11.29 в Кутківецькому лісі, де багато гірок, спусків. Через місяць бігла 2 км, то був час 7.04 хв. Була найстаршою учасницею. Зі мною бігли молодші дівчата, майстри спорту з біатлону. Вони були краще підготовленні, адже їм 18 років і вони весь цей час готувалися, але мені вдалося їх перемогти й виграти ці змагання.
Тобто біг на той час був психологічною втечею, терапією, який допоміг мені подолати складну ситуацію в сім’ї. Мені не знадобився психолог, адже допоміг знайти себе – біг. Я вдячна своєму колишньому чоловікові, навіть зважаючи на драматичні відносини з ним, бо завдяки йому я повернулася в спорт. Почала знову бігати. Чому саме біг? Мабуть – це було підсвідомо, адже я бігала в дитинстві і розпочала знову в дорослому житті. Ось так я знайшла вирішення своєї ситуації.
Завдяки спорту я та Пшемислав вижили в цьогорічній аварії, адже були сильні організми. Крісло розламалося. І я була сильно побита. Лікарі говорили, що звичайна жінка не вижила б. Якщо говорити медичними термінами, то в мене був зламаний 5-й хребець в крижовому відділі. Декілька років назад в мене там диски позлітали. Лікар з спортдиспансеру дав пораду зміцнювати спину, і я після цього робила багато різноманітних вправ для її зміцнення. Думаю, що це допомогло, адже пошкодилось лише це слабке місце, а загалом організм витримав».
Який найбільш курйозний випадок стався з тобою (чи твоїми друзями) під час змагань чи тренувань?
«Складно щось згадати, але можу розповісти, як завдяки бігу я вивчила польську мову. 29 травня 2016 р. бігла в Любачеві (Польща) свій перший марафон. Виграла перше місце, і журналісти запросили до інтерв’ю. А я по-польськи знала тільки: добрий день, до побачення, дякую. І я кажу жінці-журналістці, може ви потім перекладете по- польськи». Вона «ну то добре».
«Мені було соромно, адже я розуміла питання, але не знала як говорити. Як собака. Їхала додому і думала. Мені сподобалось в Польщі. Чисто, гарно, класна організація. В Україні тоді не було багато таких змагань. Вже пізніше Нова пошта чи інші організації почали їх проводити в багатьох містах. І я вирішила, що якщо я буду їздити по Польщі на змагання, то маю вивчити мову.
І почала самостійно вивчати. Програма в телефоні, картинки зі словами. Далі виграла марафон в Києві і пішла на курси польської біля Центрального стадіону в Тернополі. Двічі на тиждень на граматику, а потім ще двічі на вимову. Загалом день складався з роботи, відведення сина в школу, забирання, далі одягалася в спортивний одяг, йшла на польську, після цього бігала годину, робила тренування – і так щодня. В п’ятницю-неділю курсів не було, то дивилась фільми польською, читала книги, різні романи, музику слухала. Загалом була однією з найкращих учениць на курсах, бо я мала мету і хотіла знати мову. Зараз я живу в Польщі 2 роки, але постійно вдосконалюю свою польську. Якесь слово забуду, якесь нове почую і тому постійно запитую в чоловіка чи шукаю в Інтернеті, що це слово означає. Вік живи – вік учись».
«Також цікавий випадок стався в Торуні на марафоні, де я зайняла 3 місце. До фінішу, а це 42 км, було 400 метрів. Я думала це якийсь хлопець. Але на повороті бачу, що це дівчина, а отже якщо б вона перегнала, то я б втратила 3 місце. Бігла з темпом 4.15, а прискорилась до 3.27. І мені вдалося в не її виграти 4 секунди. Виявляється це була Кароліна Вишньовська і в неї негативний спліт, а це означає, що вона біжать другу половину дистанції швидше, ніж першу. Для чого це розповіла? Можна було програти, адже сил не було, але мозок наказав продовжувати боротися і вдалося себе перебороти і перемогти. Себе перш за все.
Інший випадок в Чернівцях на півмарафоні мене доганяв хлопець (здається Діма Млинчук), а я думала це дівчина. Техніка, одяг все вказувало, що це дівчина. Мені довелось дуже швидко бігти, щоб не програти йому, а отже потрапити на призове 4-те місце. Оце була гонка. Ми з ним потім фотографувались потім. Запам’яталось.
Коли в Каунасі бігла марафон. В мене був пейсмейкер, який допомагав мені бігти і встановити рекорд. Саша Васильєв. На цьому змаганні в мене було 2 стінки. Стінка – це відчуття сильної втоми внаслідок бігу на довгу дистанцію, яка настає ближче до кінця забігу. Це фізичне або психологічне відчуття, коли тобі здається, що ти більше не можеш. Таке відбувається під час інтенсивних фізичних навантажень, коли тіло в основному використовує запаси глікогену для живлення і потребує переходу на спалення жиру. А це повільніший процес. Перша стінка була на 21 км, а перед на 30-ю. Рекорд було все ж встановлено. На 35 секунд краще, ніж в минулому році. 600 євро за перше місце і додаткових 600 євро за рекорд було зароблено».
Чи використовуєш ти під час бігу гелі, ліки, інші препарати, які зменшують біль в м’язах, і яке твоє ставлення до них.
«Перші роки своєї бігової діяльності я взагалі не знала про існування енергетичних гелів (зменшують біль в м’язах), BCAA (збільшують енергію). Бігала на бананах. Робила свої ізотоніки. Пила воду. Далі почала шукати, як можна удосконалюватися. Загалом до гелів ставлюся добре (мені подобались гелі «Аптонія»), але варто сказати, що не кожен гель тобі підходить, а отже треба пробувати його на тренуваннях. Бо може боліти шлунок і можна зупинитися посеред дистанції. Також інколи гелів може бути забагато і організм про це теж сигналізує. Краще брати енергетичні таблетки (входить BCAA, кофеїн). Енергетичні батончики не варто вживати під час бігу, адже вони збивають дихання. Горіх чи щось інше може зашкодити диханню, а шоколад впливає на печінку, а вона може боліти.
Зараз використовую ізотонік з електролітами, щоб не збезводнюватися. На змаганнях теж мала BCAA в порошку, які запивала водою, гелеві таблетки або ж ізотоніки, але вони були більш концентровані, об’ємом 100 мл. Якраз пляшка влазила в руку, а отже можна було бігти і пити за необхідності. Я зазвичай пила свій ізотонік і не брала зі столу у волонтерів той, що вони давали, бо не знала, як він вплине на моє самопочуття.
Бувають випадки, що недобросовісні тренери, члени команди-суперниці можу давати тобі воду чи інші продукти, які можуть негативно вплинути на твоє здоров’я, а отже таким чином погіршать твій результат. У 2017 р. в Одесі коли бігла марафон за «Шипшину» (львівський біговий клуб), то був випадок, коли тренер суперниці намагався дати ізотонік і банани, а я відмовилась і брала лише те, що давали свої. Адже на таких змаганнях слід довіряти лише перевіреним людям».
На марафони брала обезболююче, щоб печінка не боліла. І тому брала спазмалгон. Чи носила 2 таблетки. Приклеїла пластиром до руки. Печінка може боліти через швидкий біг і твою неготовність до такого темпу. Вона не готова. Коли щось болить з правого боку, то під час бігу на видиху потрібно ставати сильніше лівою ногою. І навпаки. Чи можна просто масажувати печінку чи селезінку. Має відпустити.
Корисна фішка для тренувань в спекотну погоду. Я бігаю в березні та квітні, коли вже тепленько в двох лосинах і теплій кофті. І коли починаються змагання в травні, то я готова до такої спеки. Або ж ходити 2-чі на тиждень в сауну. Багато хто розповідав, що це допомагає відновлюватися, а також підготуватися до забігів влітку».
Чи є в тебе спеціальна дієта для бігу?
«Не їла фаст-фуди, менше кетчупу чи майонезу. Більше сметани не жирної. На ніч не наїдалася. Дивилася на вміст солі та цукру. А так їла звичайний суп, кашу, макарони перед марафоном ввечері. Бо те, що їси ввечері, то будеш на ньому бігти наступного ранку. Сніданок не перетравиться. Більше вуглеводів. Хліб чорний. На змаганнях ще можна їсти банани. Інколи дають цукор-рафінад. Мені він дуже сподобався під час півмарафону в Замості. Така енергія з’явилась після його споживання!»
Під час бігу слухаєш музику? Чи більше приваблює спілкування? Чи аудіокнига?
«Книга ні, не люблю слухати. Коли з кимось, то так спілкуюсь. А коли бігаю сама, то телефон має бути заряджений і я повинна слухати музику. Музика є важлива. Вона має бути ритмічна. Диско-поло, українська: О. Хома, О. Винник, І. Федишин. П. Доскоч. Якщо музика мені подобається, то я розслабляюся і гарно біжу, не звертаю увагу на втому. Спеціальну музику для бігу не переварюю. Не вважаю, що з музикою збивається ритм дихання. На змаганнях музики не потребую. І вона інколи й заборонена. Телефон і плеєр тільки заважають. Зосереджена на конкурентах, темпі, кроці. А музика заважає».
Яким кросівкам віддаєш перевагу?
«Найкращі – це Nike Turbo Zoom, і тепер я таких не можу знайти. Стара модель, куплена в 2018 р. Я їх тримала лише на старти. Бігаю зараз Nike Turbo Pegasus 35, 36, New Balance 1080, то в останніх боліли коліна. А тому в них не бігаю. І одягнула старі Nike».
Чи були в тебе травми під час бігу чи тренувань. Розкажи про найбільш типові, і як їх можна було б уникнути тим, хто це читатиме.
«3 роки назад мала травму Ахілла. Я тоді багато бігала, носила тайпи, щоб полегшити навантаження. І ніби все було гаразд. Але я поставила собі цікаву ціль. Наприклад, 18 травня пробігти 18 км, 19 травня – 19 км і так, я добігла до 28 км. А одного дня ахілл сильно заболів? і я наступного дня не змогла встати з ліжка. Лікувалася масажером Complex. Не думала, що це допоможе. Лікарі сказали, що з бігом маю зав’язати. А тому взяла також відпочинок. Накладала мазі під поліетиленом. За місяць часу біль пройшов. Я почала бігати. Тоді була спека, і я одного разу навіть втратила свідомість під час пробіжки в районі мосту, як бігти на Чистилів. Побила долоні, лікті, коліна. Машина, яка їхала біля мене, не зупинилась. А тому довелось бігти додому на Макаренка. Видовище це було, ще те ))). Але з цього часу ахілл не болить. Декілька разів пробував нити, але здався, бо зрозумів, що в нього немає шансів мене зупинити. Загалом – це через перетренування. Треба давати відпочинок. Слухати себе».
Які ти маєш хобі, крім бігу?
«Люблю в’язати гачком, коли лікувала ахілл, то зв’язала сукню. В дитинстві любила багато читати українську літературу і навіть планувала йти навчатися на вчителя біології чи літератури. Також писала тоді, і зараз інколи пишу, вірші. Тепер хочу написати книгу про біг. Завдяки бігу познайомилась з чоловіком. А також хочу написати, що після аварії змогла себе підняти і знову бігаю, а тому вважаю, що така книга буде мотивуючою для когось. Може й фільм колись )))».
Ти йдеш туди, де гул гармат.
Ти йдеш туди, де смерть з мечем.
Ти йдеш, а гинуть там солдати…
Там мужність змішана з плачем!
Плач матерів.дітей жінок…і побратимів розпач не сховати.
Ти йдеш вперед і тиснеш на гачок, щоб клятих ворогів від нас прогнати!
Ти йдеш…й не думаєш, що буде,
бо Ти Герой у серці і душі.
Вкраїну справжні захищають люди.
Вони вже поріднились й пліч-о-пліч у біді.
Вони усі брати-одна родина і найрідніші стали у війні.
Герої там…бо в нас є УКРАЇНА!!!
Героям Слава!!! Й низький уклін їм до землі!!!
2014 р.
Які Youtube канали ти дивишся чи за ким з топових спортсменів слідкуєш? Загалом, де ти черпаєш інформацію про біг, тренування, кросівки, змагання?
«Чоловік має велику відео колекцію з фільмами. Нам дуже подобається фільм «Сила волі» про чорношкірого бігуна, учасника Олімпійських ігор. Також дивилася фільм про Кипчоге. А ще про Ірену Шавінську – польську спортсменку».
Чи хотіла б, щоб твої діти бігали, як ти? Чи вони рухаються до цього?
«Так, хотіла б. Але вони не хочуть. Бо це важко. Але в тренажерку ходять. Христина багато працює, а потім ходить на стадіон трохи бігає, а потім на килимках робить вправи з молодшою сестрою».
Щоб ти хотіла побажати тим, хто лише зараз стоїть на початку своєї професійної бігової чи просто спортивної кар’єри?
«бігати систематично. Темп і дистанція не важливі. Не рекомендую брати одразу годинник Гармін, бо він покаже високий пульс, малий кілометраж. А дивитися треба на свої відчуття, слухати себе. Далі підвищувати планку і звертати увагу на гелі, тренування, результати в Страві.
Вибрати хороші кросівки. Одяг не важливий, а кросівки мають бути одні нормальні. Їх розмір має бути більший, ніж потрібний. Краще мати 2 пари, щоб встигали сохнути. Краще не ношені, бо коли купуєш на секонд хенді, то стопа вже замортизувалася не під твою ногу. І можуть бути травми. Спочатку треба походити тиждень-два, а далі бігати.
Шкарпетки важливі. Краще, щоб вони були бавовняні, без шву на пальцях, бо він може натирати. Краще дорожчі.
Восени, взимку варто одягати шкарпетку, кульок, ще одну шкарпетку, щоб нога була суха. Нога не буде дихати, але буде суха, а отже не застудишся. Це працює. Я часто так робила. Організм взимку швидше охолоджується, а тому треба берегти ноги, в тому числі. Треба багато пити, особливо, якщо вдома сухе повітря. Взимку воду п’ю перед бігом, а влітку беру, якщо +15».
Найкраще про Іру Масник розкажуть її досягнення, а їх, скажемо вам, чимало. Ось деякі з них:
- Ультрамарафон на 100 км (4 етапи 35, 29, 21, 15 км за 4 дні), Замость (Польща) 2016 р. – 1 місце за 7.21.45.; 2017 р. – 1 місце за 7.18.40, 2018 р. – 1 місце за 7.12.45
- Марафон в Любачеві (Польща) травень 2016 р. – 1 місце з часом 3.16.
- Марафон Одеса, квітень 2017 р. – 1 місце за 3.07. Рекорд траси.
- Марафон Київ, жовтень 2017 – 1 місце за 2.48.
- Марафон Майнц (Німеччина), травень 2018 р. – 2 місце за 2.52.
- Марафон Каунас (Литва), червень 2018 – 1 місце за 2.56.12.
- Марафон Кишинів (Молдова), вересень 2018 р. – 1 місце за 2.53.
- Півмарафон Ковель, травень 2017 р. 1 місце за 1.22.
- Півмарафон Тернопіль, червень 2018 р. 1 місце за 1.24.
- Півмарафон Ужгород, жовтень 2018 р. – 1 місце за 1.22.36
- 5 км Ternopil Runday – 18.41 хв.
- В 2021 р. під час змагань в Польщі з 24-годинного бігу – Orlen Ultra Challenge, Ірина пробігла 228 км 593 метри і оновила рекорд України з добового бігу, який тримався 17 років. Також показала найкращий результат України на 12-годинному бізі – 137 км (спліт на 24 години). Зайняла третє місце.
- В цьому ж році вона встановила новий рекорд України із 6-ти годинного бігу і пробігла 78 км 349 м. Загалом друге місце на відкритому чемпіонаті Польщі з шестигодинного бігу.
Отож, є чому повчитись і з кого брати приклад. Чи не так?
