“Діти в сім’ї – це завжди щастя” – саме таким принципом користується сім’я з Тернопільщини. У Підволочиську Тернопільської області проживає багатодітна родина Рожицьких. У сім’ї двадцять дві дитини, частина з яких, як каже мати сімейства, народжені серцем. Так, справді, п’ятеро дітей є рідними для подружжя Рожицьких, а інших зробила рідними сама доля. Багато дітей вже є дорослими, дехто має власну сім’ю та дітей, інші живуть окремо, а родиною Рожицьких досі захоплюються та поважають всі навколо. А привід для захоплення дійсно є, бо ця сім’я – це приклад згуртованості, єдності та любові, пише сайт ternopolyanka.info.
Про родину
Прихід дітей у родину Рожицьких – це щоразу справжнє диво як для діток, так і для батьків. Здається, що нових членів родини Рожицьким посилає сам Бог. А все почалось більше ніж 20 років тому, у 2000 році, коли мама сімейства – пані Світлана вирішила опікуватись Валею. Дівчині на той час було 18 років і з інтернату їй нікуди було йти, тому родина й вирішила забрати дитину до себе. А познайомилась пані Світлана з Валею ще задовго до усиновлення. Родина дівчинки та сім’я Рожицьких жили недалеко один від одного, а після смерті матері маленьку Валю забрали в дитячий будинок. Дівчинка не розмовляла і не чула, Світлана регулярно навідувала її, аж поки не стала її мамою.
Передноворічним дивом стала поява на порозі дому ще двох дітей, які прийшли напідпитку та просили грошей на їжу. Діти тоді самі не знали, що ця зустріч стане доленосною. Так родина Рожицьких стала багатшою на дві дитини. Та на цьому дива не закінчувались, а продовжувались з року в рік. Одного разу перед святом святого Миколая пані Світлані вдалось забрати у сім’ю ще одну дівчинку, яка була з інвалідністю. А потім і її подругу теж забрала до себе. Символічною стала волонтерська ініціатива “Запроси дитину на свята, канікули у родину”, яка була наче створена для сім’ї Рожицьких. Завдяки цій акції родина поповнилась ще двома членами сім’ї – Любою і Настею.
Родина Рожицьких – це приклад мужності, яку потрібно мати, щоб виховувати так багато дітей. Хоч пані Світлана і не вважає це чимось надзвичайним, але той факт, що вона змінює долі дітей, є беззаперечним. Багато діток, яких взяли Рожицькі, мали проблеми зі здоров’ям, але завдяки любові та турботі їх життя стало кращим. Так, сім’я прихистила дівчинку з відставанням у розвитку, яка зараз вже сама є мамою. Змінили вони також і долю 14-річного хлопчика з ДЦП, який не міг ходити. Він незадовго після переїзду в сім’ю сам поїхав на велосипеді та зараз повноцінно насолоджується життям. Рожицькі також з’єднали долі двох братів, яких розлучили один від одного. Один з них перебував в школі-інтернаті, а інший жив з мамою, яка про нього не дбала. Сім’я Рожицьких об’єднала братів та взяла до себе. Олексій та Петро щасливо проживають разом з великою сім’єю.
Справжньою героїнею є мати Світлана, в якої день починається приблизно о 6:30. А звичний графік мами – це хатні справи: прання, прибирання, готування і таке інше. Велика родина – це постійна праця, з якою жінка справляється на відмінно. А її принципам виховання можна лише позаздрити.
Будинок сімейного типу чи інтернат?
Якщо раніше родина Рожицьких була прийомною сім’єю, то зараз вони вже створили будинок сімейного типу. І це не лише про дах над головою і їжу на столі, найголовніше – це сімейна любов та виховання. Справжнім гуру виховання є пані Світлана, яка чудово розуміє своїх дітей.
Одним з важливих аргументів на користь сім’ї є увага, яку тут приділяють кожному. Багато діток, яких брала родина Рожицьких, мали фізичні чи психічні хвороби. Проте сімейна турбота робить диво. Завдяки часу, який батьки приділяли дітям, відвідуванню лікарів та розумінню психологічних аспектів виховання, кожен зміг соціалізуватися, покращити своє здоров’я та вирішити більшість проблем. І це насправді доказ того, що трішки уваги та турботи здатні виправити все на світі.
Важливою для діток стала психологічна підтримка. Пані Світлана, наче досвідчений психолог, з розумінням підходила до кожного моменту. Спершу вона здобула довіру дітей, адже через перебування в інтернаті діти звикли розраховувати лише на себе. Сім’я довела, що у них безпечно, їх тут не обмануть, не залишать, не зрадять. Натомість діти відкрилися батькам. Далі дітям поступово прищеплювали сімейні цінності, традиції та правила. Це є дуже важливим аспектом, бо в інтернаті дітям немає звідки перейняти модель сім’ї. Як наслідок, діти сімейства змогли соціалізуватись та реалізувати себе в житті, адже були готові до всього, що їх чекає. Ще одне, чого навчає мама своїх дітей, – це відпускати все погане. Жінка розуміє, що кожен пережив власний болючий досвід, але вона вчить залишати минуле позаду, пробачати образи та сміливо йти вперед. Мати сімейства не раз стверджувала, що вона не з тих, хто здається, тож складні характери або ж особливості віку їй не стоять на заваді. Жінка завжди готова зустрітися з труднощами та виховує всіх дітей в справедливості.
Якими б не були перешкоди, родину Рожицьких вони не лякають, адже сім’я готова допомогти кожному. Усі можливі проблеми – це ніщо порівняно зі справжньою сімейною любов’ю. Ну і Світлана, мама з великим серцем, переконана, що сім’я для дитини завжди краща за будь-який інтернат.
